Ілля Ілліч Мечников (1845–1916) – видатний вчений, один з фундаторів імунології, ембріології та геронтології. Його відкриття, включно з фагоцитозом, та розроблення клітинної теорії імунітету стали засадами сучасної імунології та вплинули на розуміння процесів старіння. Далі на kharkovskiye.info.
Дитинство та освіта
Ілля Ілліч Мечников народився 3 (15) травня 1845 року в Іванівці – маєтку у Куп’янському повіті Харківської губернії, а у 1851 році сім’я переїхала до Харкова. Початкову освіту Ілля здобув вдома, а потім вступив до Другої харківської чоловічої гімназії. У 1862 році, після закінчення гімназії, Ілля Мечников вступив до Харківського університету, де навчався на фізико-математичному факультеті (відділення природничих наук). Вже за два роки, у 1864 році, він завершив повний чотирирічний курс екстерном, склавши всі іспити на “відмінно”. За видатні успіхи Рада університету клопотала про направлення Мечникова на стажування до Німеччини казенним коштом. У Гіссені він навчався у Рудольфа Лейкарта, вивчав ембріологію та порівняльну анатомію. У 1865 році у лабораторії Лейкарта Мечников зробив своє перше відкриття – внутрішньоклітинне травлення у пласких черв’яків.
У 1867 році Ілля Ілліч захистив у Петербурзькому університеті магістерську дисертацію про етапи розвитку головоногих молюсків Sepiola, а у 1868 році – докторську. З 1870 по 1882 рік він був професором та завідувачем кафедри зоології та порівняльної анатомії у Новоросійському університеті Одеси (зараз – Одеський національний університет ім. Мечникова).
Наукова діяльність
Наприкінці 1860-х та на початку 1870-х років Мечников зайнявся порівняльною ембріологією. Разом з Олександром Ковалевським він довів спільність зародкових шарів у різних тварин. Ця робота стала потужним аргументом на користь еволюційної теорії Дарвіна, і обидва вчені здобули престижну премію імені Карла Бера. У 1865 році Ілля Мечников зробив відкриття феномену внутрішньоклітинного травлення у планарій та зміг довести єдність походження хребетних та безхребетних тварин методами ембріології.
У 1879 році Ілля Мечников винайшов біологічний метод захисту рослин від шкідників, а у 1886 році він спільно з Миколою Гамалеєю заснував в Одесі бактеріологічну станцію з вивчення та боротьби з інфекційними захворюваннями, яка стала першою у Російській імперії. Однак вже у 1887 році через конфлікти з владою та колегами Ілля Ілліч Мечников переїхав до Парижа на запрошення Луї Пастера та отримав власну лабораторію в Інституті Пастера, де продовжив свої дослідження. З 1905 року Ілля Ілліч обіймав посаду заступника директора інституту, а у 1911 році очолив експедицію до Росії для вивчення вогнищ чуми та водночас проводив дослідження з туберкульозу.
Особисте життя
У 1869 році Мечников одружився з Людмилою Федорівною, але вже за чотири роки молода дружина померла від туберкульозу. Ця подія стала для Іллі Ілліча страшним ударом, він впав у депресію та навіть намагався вкоротити собі віку, прийнявши велику дозу опіуму.
У 1875 році Мечников одружився з 17-річною Ольгою Петрівною Біловою, своєю ученицею, яка стала його помічницею у дослідженнях. У 1881 році в Одесі під час епідемії поверненого тифу Ольга тяжко захворіла, і Мечников ввів собі заражений матеріал, щоб розділити її долю, але обоє вижили. Ольга пережила чоловіка та написала його біографію. Дітей у Мечникова не було.
Народження теорії фагоцитозу
Найважливіше відкриття Мечникова відбулося у 1882–1883 роках, коли він мешкав у Мессіні (Сицилія). Вивчаючи личинок морської зірки, він помітив, що рухливі клітини активно оточують занесені до організму чужорідні частинки. На засадах цих спостережень він сформулював гіпотезу: організм захищається від інфекцій завдяки особливим клітинам, що здатні поглинати чужорідні тіла. Ці клітини він назвав фагоцитами (від грец. “поїдати” та “клітина”). Вже у 1883 році Мечников доповів про це відкриття на VII з’їзді російських природознавців та лікарів в Одесі. Його ідея викликала скепсис, адже більшість вчених тоді вважала, що імунітет забезпечується розчинними речовинами крові. Але Мечников твердо стояв на своєму та продовжував експерименти.
Париж та Інститут Пастера
У 1887 році Мечников переїхав до Парижа, де отримав лабораторію в Інституті Пастера. Тут він провів решту життя. У 1892 році Ілля Ілліч видав працю “Порівняльна патологія запалення”, а у 1901 році вийшла його книга “Імунітет при інфекційних хворобах”. У 1904 році Ілля Ілліч став заступником директора Інституту Пастера, та під його керівництвом лабораторія перетворилася на один з найважливіших центрів імунологічних досліджень у світі.
Головні відкриття
У 1865 році Ілля Ілліч відкрив феномен внутрішньоклітинного травлення у планарій, показавши, що клітини здатні самостійно перетравлювати поглинені речовини. У 1882 році зробив одне зі своїх найважливіших відкриттів – “фагоцитоз” – процес поглинання та знищення клітинами (фагоцитами) чужорідних частинок, включно з бактеріями. Це відкриття поклало початок “фагоцитарній теорії імунітету”. У 1892 році Мечников розробив засади порівняльної патології запалення та ввів поняття “фагоцители”, що дозволило глибше зрозуміти механізми захисних реакцій організму. Також він проводив дослідження з епідеміології інфекцій – холери, черевного тифу, туберкульозу та сифілісу й запропонував практичні методи боротьби з ними.
В останні роки життя Мечников зосередився на проблемі старіння. Він ввів термін “геронтологія” та наполягав на тому, що старіння має вивчатися так само систематично, як і хвороби. Ілля Ілліч створив концепцію “ортобіозу” – “правильного життя”, спрямованого на збільшення тривалості життя. Вчений висунув гіпотезу: передчасне старіння пов’язане з токсинами, що виділяються мікробами кишківника. В межах цієї ідеї він запропонував використання пробіотиків, зокрема болгарської молочнокислої палички Lactobacillus bulgaricus, пов’язуючи здоров’я та тривалість життя з підтриманням нормальної мікрофлори кишківника. Ці роботи Мечникова стали підґрунтям для сучасної імунології, і він увійшов в історію науки як один з засновників еволюційної ембріології та порівняльної патології. У 1903 році вийшли його “Етюди про природу людини”, а у 1907 році – “Продовження життя. Етюди оптимізму”.
У 1908 році Ілля Мечников та Пауль Ерліх спільно здобули Нобелівську премію з фізіології та медицини “за роботи з імунітету”. Це було визнання величезного значення їхніх праць: Мечников заклав засади клітинної імунології, а Ерліх – гуморальної.
Останні роки, спадщина та визнання
Мечников продовжував працювати в Інституті Пастера до кінця життя. Помер він 15 липня 1916 року у Парижі. За заповітом Мечникова його тіло було використано для наукових досліджень, після кремовано, а урна з прахом зберігається в Інституті Пастера, де він пропрацював довгі роки.
Ілля Ілліч був кавалером ордена Почесного легіону – найвищої нагороди Франції, а також був нагороджений орденами в Японії, Італії та Сербії. Мечников був почесним доктором Кембриджського університету, членом Лондонського королівського товариства, Паризької медичної академії, Шведського медичного товариства та почесним членом Бельгійської, Паризької, Петербурзької, Віденської та інших академій наук.
Ім’я Іллі Мечникова надано Одеському національному університету, Північно-Західному державному медичному університету у Санкт-Петербурзі, Інституту мікробіології та імунології у Харкові, а також його ім’ям названо вулиці, медичні установи та наукові центри у різних містах.
Пам’ятники Мечникову встановлені в Одесі, Москві, Харкові, Парижі. Його портрети прикрашають зали академій наук та університетів.
Ілля Ілліч Мечников прожив життя, сповнене страждань та сумнівів, але його віра у науку зробила його одним з найвидатніших вчених. Його відкриття визначили розвиток імунології та біології XX століття. Його роботи цитуються досі, а ідеї про “корисні бактерії” стали підґрунтям цілого напряму медицини. Він вірив, що людство здатне не тільки боротися з хворобами, але й активно формувати власне здоров’я та довголіття, а його ім’я назавжди залишилося в історії науки поруч з Дарвіном, Пастером та Кохом.
Список використаних джерел інформації: