Зінаїда Серебрякова: художниця зі знаменитої династії скульпторів

Зінаїда Серебрякова – відома постать в історії мистецтва. Талановита художниця змалечку проводила час в оточенні творчих особистостей. У династії Лансере-Бенуа, її родині, майже кожен був дотичний до образотворчої майстерності. Зінаїді знадобилося майже все життя долати труднощі, які постійно виникали на її шляху, аби у зрілому віці нарешті отримати визнання. Далі на kharkovskiye.info.

Життєвий шлях художниці

Народилася Зінаїда Серебрякова 12 грудня 1884 року в родовому маєтку Нескучне, що на Харківщині. Родина Лансере була одержима творчістю. Батько, Євгеній Лансере, був скульптором. Коли маленькій Зіні не було й двох років, він помер від сухот. А мати, Катерина Лансере, походила з роду відомих французько-італійських художників і архітекторів. Сама, власне, займалася малюванням. Зінаїда була наймолодшою з шести дітей у сім’ї. І автоматично ввібрала у себе пристрасть до мистецтва.

Катерині Лансере після втрати чоловіка було дуже складно самій виховувати шістьох дітей. Тому недовго думаючи вона переїхала з ними до свого батька в Петербург. Микола Бенуа був архітектором. Він постійно брав маленьку онуку з собою на виставки, лекції, мистецькі читання. Підрісши, Зінаїда потягнулася до пензля, залучена підтримкою та хвалою всіх близьких.

У 1900 році Зінаїда закінчила навчання у гімназії та вступила до художньої школи Марії Тенишевої. Там її викладачем став Ілля Рєпін. Художниця багато подорожувала Італією, де разом з родиною вивчала тонкощі класичного живопису. Повернувшись назад на Слобожанщину, дівчина була вражена різнобарв’ям місцевої природи. Сірість Петербурга так і не знайшла відгук у серці мисткині. У родовому маєтку дівчина немов знову повернулася до життя, згадала про натхнення. 

На Харківщині Зінаїда зустріла своє кохання – Бориса Серебрякова. Пара одружилася, відправилася у подорож до Парижу. Жити вирішили у Петербурзі, проте часто приїжджали в Нескучне. Тільки там Зінаїді вдавалося черпати ідеї для своїх картин.

Кінець мирного життя настав у 1917 році. Тоді родина Серебрякових якраз проводила час у родовому маєтку. Жити стало небезпечно, сусідні будівлі поступово розграбовувалися селянами. До того ж ще й Борису Серебрякову довелося поїхати у робоче відрядження до Сибіру. До 1919 року Зінаїда не знаходила собі місця, від чоловіка не було ніяких листів, у голові були тільки найгірші думки. Але одного дня він несподівано повернувся. Спочатку Борис перевіз свою родину до Змієва, а потім до Харкова. І начебто життя знову почало налагоджуватися, але на зміну радості від довгоочікуваної зустрічі прийшло велике горе. Борис підхопив тиф і за лічені тижні помер на руках у своєї коханої. 36-річна Зінаїда Серебрякова у війну залишилася сама з чотирма дітьми.

Вимушена еміграція до Франції

Родинний маєток у Нескучному було розорено та спалено. Зінаїда мала доглядати за чотирма дітьми та старою матір’ю. Розраховувати на чиюсь допомогу не варто було, бо майже кожна родина була у скруті. Зібравши дітей, жінка прийняла рішення поїхати у дідову квартиру в Петрограді. Там мистецтвознавець Сергій Ернст та художник Дмитро Бушен трохи врятували ситуацію. Як старі знайомі, вони допомогли влаштувати старшу дочку Серебрякових до Маріїнського театру. 

Але Зінаїда розуміла, що у радянській Росії не бачить свого майбутнього. Нею було прийняте рішення поїхати на заробітки до Франції. Залишивши дітей з 73-річною Катериною Лансере, Зінаїда вирушила в Париж. І пробула там 43 роки.

Надії художниці про самореалізацію в Парижі були знищені. Її картини були класичними, а там актуальним був авангард. Тому роботи Зінаїди не продавалися, грошей не було зовсім. Допомагав жінці лише дядько, брат батька. З його допомогою їй вдалося забрати до себе двох молодших дітей.

У 1928 році після виставки в Брюсселі художниця отримала чудову пропозицію від бельгійського барона Броуера намалювати портрети членів його сім’ї. Після цього він оплатив художниці декілька подорожей в Марокко. Коли Серебрякова повернулася, то барон обрав на свій смак декілька з намальованих під час подорожі пейзажів. Вважається, що картини, написані художницею під час цієї поїздки, найкращі зі створених нею в еміграції.

Повернувшись з Марокко, Зінаїда влаштувала виставку своїх робіт. Було чимало похвальних відгуків, але купувати картини майже ніхто не став. Допомагали мисткині її діти – Олександр та Катерина. Вони працювали у театрі, займалися виготовленням декорацій та ляльок для вистав. Жити було дуже складно, але все одно легше, ніж двом старшим дітям, що залишилися у Росії.

До початку Другої світової війни Зінаїда Серебрякова за документами була громадянкою Радянського Союзу. Але після окупації Франції німцями жінці довелося оформити біженство. Будь-який зв’язок із СРСР загрожував концтабором. Відмовившись від громадянства, художниця втратила можливість навіть просто листуватися зі старшими дітьми.

У 1957 році посол СРСР у Франції Сергій Виноградов та представник СРСР при ЮНЕСКО Володимир Кеменов запропонували художниці повернутися з еміграції. Проте Зінаїді Серебряковій на той час було 73 роки. Вона вже майже не писала картини, часто хворіла та була занадто слабкою для свого віку. На переїзд жінка так і не наважилася.

Померла Зінаїда Серебрякова 19 вересня 1967 року. Поховали її поблизу Парижа на кладовищі Сен-Женев’єв-де-Буа.

Творчі доробки художниці

Однією з перших картин, написаних художницею, стала “Яблуня”. Її Зінаїда створила ще у молоді роки в родовому маєтку. Протягом усього свого творчого шляху вона додавала символізм життя та родючості до своїх картин. Саме ця є яскравим підтвердженням такої думки.

У роки життя на Харківщині художниця обожнювала писати природу, пейзажі Нескучного, портрети місцевих жителів та їхнє життя.

Але найбільше Зінаїда вкладалася у роботи із зображенням своїх дітей. 

Найвідомішою стала картина “За сніданком” (1914 рік). На ній художниця намагалася передати домашній затишок, спокійні обличчя своїх дітей. Таким чином художниця знаходила душевну рівновагу, адже у світі вже вирувала Перша світова війна.

Ще одним груповим портретом дітей стала картина “Картковий будиночок”. У сенс цього полотна художниця вклала ще більше сумної історії. На перший погляд здається, що діти просто грають у звичайну гру та будують картковий будинок. Але насправді таким чином художниця намагалася передати тугу своїх дітей за знищеним родинним маєтком у Нескучному. Також можна помітити, що діти розділені: вони намальовані у профіль та фас. Олександр та Катерина на полотні дивляться на Зінаїду, а в житті вони поїхали з нею до Парижу. А Євген та Тетяна, які назавжди залишаться у Петрограді, зображені осторонь від матері, вона не бачить їхні очі.

Довгоочікуваний успіх

Лише за часів хрущовської відлиги картини Зінаїди Серебрякової потраплять на виставки в Києві, Ленінграді, Москві. Спостерігаючи за реакцією суспільства на свої картини вже у літньому віці, художниця буде невимовно рада: її полотна викликають інтерес та захоплення. Довгоочікуваний успіх був дивовижним – захоплені відгуки в газетах, натовпи та черги біля входу на виставки. Присвятивши все своє життя мистецтву, Зінаїда Серебрякова нарешті стала успішною. Нині найбільше зібрання її картин знаходиться у Третьяковській галереї. Частину полотен художниця сама заповіла галереї, а частину поціновувачі мистецтва самостійно шукали в різних куточках світу.

Чому криптовалюта AXS стала популярною?

Розвиток ринку криптовалют за останні роки значно змінив підхід до фінансів, інвестицій та цифрових активів. Разом із зростанням інтересу до децентралізованих технологій зросла і...

Як стати мільйонером: історія успіху харківського програміста Дмитра Запорожця

У світі програмування ім'я харків'янина Дмитра Запорожця знайоме кожному. А у світі звичайних людей лише одиниці знають про цю талановиту людину та його розробку....
..