З війною змінюється простір, спосіб мислення, та щось на глибинному рівні, що визначає ментальний візерунок міста на довгі часи. Один з рупорів змін належить музиці, що перетворюється на стрижень культури не тільки через звертання до традицій, але і радикальну відмову від врослих наративів. Далі на kharkovskiye.info.
Харківський гурт “ПРАЩУР” є прикладом мистецтва, ідеї якого початок повномасштабного вторгнення не похитує кардинально – навпаки, панівні з них виявляються пророчими.
Розмова з Олексою, лідером харківської групи, є спробою зрозуміти, ким є персонаж Пращур, та як змінюється його роль після 24 лютого.
Пращур як персонаж поза часом та простором
“Пращур – це однозначно не позитивний персонаж. Втім, це проста, первісна, чесна людина, що лютує від несправедливості – мало м’яса (рахуйте: мало померлих окупантів).
Він існує поза часом та простором, за межами свідомого та несвідомого, коротше, незримо присутній у кожному з нас.
Один з колишніх учасників окреслював філософію як: “набудували багатоповерхівок, а всередині всі ті самі “пращури”” маючи на увазі, що всі ми – кроманьйонці зі спа-салонами та банківською системою, тільки вдало маскуємось.
Кожен тлумачить і усвідомлює своє. Для мене особисто – це руйнівна сила повільної важкометалевої медитації проти темряви, яку спричиняє РДУГ.” – ділиться Олекса.
“Ідея первісного духу, що закладена у проєкті “ПРАЩУР”: як кожен з учасників її розуміє? Чи слугує для цього розуміння єдине джерело, чи в кожного воно своє?” – запитує Дар’я, журналістка сайту.
“Думаю, що в кожного власне розуміння завжди було і є. “ПРАЩУР” – це точно не “виключно про первісний дух”, втім, первісний дух очевидно присутній та слугує важливим джерелом натхнення. Основна ідея – вимкнути голоси в голові. Залишити лише чистий дофамін, серотонін, тетрагідроканабінол, псилоцибін тощо.
Грати “ПРАЩУР” – це певний ритуал. Ти жертвуєш свій час, гроші та фізичну енергію, але отримуєш набагато більше. Кажучи за себе, я мав та маю честь грати з кращими людьми цієї планети. Я мав та маю честь грати для кращих людей, хто з власної волі приходив як на “SOOM”, так і на “ПРАЩУР”.” – розповідає Олекса.
В останні літні дні 2021 року “ПРАЩУР” виступає на “Казка Family Fest” з демо релізом “Трощити”, ще не здогадуючись, що через кілька місяців локація фестивалю – ліс у П’ятихатках – стане недоступною через вибухонебезпечні предмети, і заплановане там проведення концерту наступного року унеможливиться безглуздим рішенням однієї людини.
Втім, до цього часу “ПРАЩУР” поглинутий іншим – спробою зрозуміти, як він має звучати. З цією метою записується сингл “Покруч” і кладеться в стіл, проте ненадовго. Уже 16 квітня 2022 року він публікується на сторінці бендкемпу, а всі кошти за нього передають ЗСУ. Ще не до кінця усвідомлений образ “Покруча” у перші дні повномасштабної війни трансформується у лозунг, сповнений люті.
“Після початку кацапського вторгнення про трек забули, було явно не до того. Та у якийсь момент все зрезонувало, бо я дізнався про першу загибель серед друзів і довго не міг ніяк на це відреагувати. Тож це своєрідна реакція на події – спокійний трек, що, втім, здатний “трощити макітри покручів”. Хочеться побачити відео з килимовим бомбардуванням москви у слоу-мо під сінгалонг.
Щодо треків, які були створені під обстрілами, то це “Степова”, що стала офіційним саундтреком до книги Євгена Ліра “Степовий Бог” та “Корчма”, що увійде на майбутній реліз.
З перших днів, крім жахливої ненависті та мерзенної огиди до всього російського, моїм паливом є саме можливість отримувати Знання та Задоволення, та грати “ПРАЩУР” наживо для людей, та чути, що це для когось може бути такою ж терапією, як і для мене.
Всі ці почуття зафіксовані у тому, що коїть “ПРАЩУР”. Десь кохання, десь хаос, десь ріфф, десь А, десь О. Та музика здатна трощити внутрішнього покруча, змусити сумніватися в потрібності багатьох ментальних атавізмів, та можливості їх позбутися чи навчитися з ними комфортно жити.
Тому ми завжди наголошуємо на важливості ментального здоров’я, знаючи багато про це з полів боротьби з власними демонами.” – каже Олекса.
Чинити опір російському
З 24 лютого тріщина між російською та українською культурою дедалі глибшає, і для “ПРАЩУРА” початок повномасштабного вторгнення лише наполегливіше вказує на проблеми, які він усвідомлював раніше. З-поміж них – спосіб зображення української історії.
“Нам сумно, що все життя насаджувалась сумна історія бідної України, яку всі гноблять, а насправді виявляється, що ця журлива миролюбна нація, завдяки неймовірному геройству воїнів ЗСУ та підтримки небайдужими громадянами, мужньо боронить свою землю та протистоїть усім викликам сучасності. Цим усім вона руйнує те, що насаджувалось віками – “Ой, недоля козакові”, – доля, ще й яка!
Ми творимо дивні образи, поєднуємо все у суміші первісних та сучасних культурних надбань, розкладаючи на розлогих хвилях повільної важкометалевої музики. Думаю, це все своєрідний міст між традиціями та сюрреалізмом. Українська культура героїчна, широчезна, всеосяжна та сповнена притаманного лише українцям гедонізму. Надихаємось саме цим, і продовжуємо свій дрейф на жаху та огиді сучасного світу.” – розповідає Олекса.
Втім, вододіл між українською та російською культурою навіть під час війни залишається рухливим, не кажучи вже про тих, хто навмисно ігнорує розмежування. Для лідера ж “ПРАЩУРА” процес національного самоусвідомлення починається значно раніше:
“У 2018-му, я нарешті почув внутрішній голос, що завжди волав до мене українською, наче з криниці. З того моменту я випустив його на волю, почавши важкий болючий процес “витравлювання внутрішньої русні”, вважайте, меншовартісного “малороса-хохла”. Стало очевидно, що не існує “хорошого чи поганого”, особливо кацапів. Так сталося, що кацап – завжди кацап, ми це бачимо серед їхніх “лібералів”, колишніх друзів звідти тощо.
Знаючи, що моє місто знищується, ці люди акцентують на своїх проблемах, на стражданнях “рускай душі” від того, що через нас у них якісь проблеми. Наприклад, ракетні обстріли Харкова порівнювалися з проблемою імпотенції, мовляв “кому з нас гірше”. Смачно, ледь не вперше в житті послав людину, і відчув, як виріс над собою.
Мені огидно навіть думати про те, що після всього, що сталося в Україні, а особливо у Харкові, я знову буду “радо вітати колег по сцені”. Єдиний, хто якось підтримував чи підтримує Україну та мене особисто до та після 24 лютого – Мітя з московських Dekonstruktor, що сам вже давно в іншій країні. Втім, навряд ми будемо робити щось навіть з ними, надто багато болючих шлейфів.
Зі свого боку, я бойкотуватиму усі спроби примирення. Немає нічого, що можуть зробити росіяни, щоб щось виправити. Довічні зобов’язання на лікування ПТСР, та інших хвороб? Відбудова міст? Я не хочу нічого від них, просто щоб їх не було поруч. Під жодним соусом – ліберали, РДК, мені начхати. Можуть поважати та любити нас у себе вдома, після того, як зроблять свою країну придатною, та такою, що заслуговує хоча б мінімальної поваги.
“ПРАЩУР” донатить на усі можливі збори, що проводять друзі та масштабні збори волонтерів, що зарекомендували себе як гідні люди. Також ми маємо власний величенький збір на дрони, який хочемо закрити якнайшвидше, позаяк бачимо ситуацію на фронті.
Для нас, найкращий внесок у сучасність – докласти руку хоча б грошима до знищення окупанта. Одні з найкращих компліментів, що ми чули, це ті, коли воїни кажуть, що під нашу музику добре трощиться ворог, а також, що вона допомагає їм пережити набутий стрес тощо.
Після цього щось казати про можливе “возз’єднання”? Я вірю у возз’єднання європейської родини, від якої московщина всю історію намагалась відірвати нас. Попри протидію різних неадекватних сусідів, ми будемо сильні та самостійні, об’єднані між собою, стояти за свою землю та культуру.” – підкреслює Олекса.
Навесні 2024 року “ПРАЩУРА” спіткають нові перетворення – басист гурту доєднується до війська. У що реінкарнуватиме проєкт – можна хіба що здогадуватись. Однак Олекса запевняє – всупереч усьому, уже готується реліз.
Що залишається – так це почути трансформацію “на власні вуха”, а колишньому басисту гурту побажати так само успішно “трощити покручів”, як це роблять інші воїни ЗСУ, натхненні “ПРАЩУРОМ”.