Людмила Гурченко є прикладом таланту, краси та цілеспрямованості. Вона народилась та виросла в Харкові. Її дитинство пройшло в період окупації міста, що мало значний вплив на характер акторки. З першого погляду Людмила здається веселою, енергійною, сміливою та легкою особою. Але її характер є набагато глибшим, ніж здається. Вона знала, що таке війна, голод, зрада, бідність. Далі на kharkovskiye.info.
Становлення акторки
Важливу роль для Людмили зіграв батько, який працював у Харківській філармонії музикантом. Він грав на баяні, співав на святах. Коли батько пішов на фронт, а Людмила з матірʼю залишилися в окупованому Харкові, дівчинка співала і танцювала перед німецькими солдатами, щоб вони давали їй їжу. В репертуарі маленької Людмили тоді були німецькі оперети.
Після окупації Гурченко змогла піти в школу та закінчити її, пройти навчання в музичній школі та поїхати у Москву, щоб стати студенткою акторського інституту. Протягом навчання Людмила зіграла декілька ролей в театрі. Її дипломною роботою стала роль в опереті “Кето і Коте” Віктора Долідзе та роль Імоджен в композиції “Пастка” Теодора Драйзера. У цих ролях вона розкрила всі свої творчі здібності: і співала, і танцювала, і грала на роялі.
Зіркову славу Людмилі Гурченко принесла роль у фільмі Ельдара Рязанова “Карнавальна ніч”. Там у неї була головна роль Олени Крилової, легкої та щирої дівчини. З того часу Гурченко стала прикладом стиля та жіночості.
Цікавим є факт, що акторка провалила пробу на роль Олени Крилової. Вона згадує, як йшла по коридору, підстрибуючи. Коли вона побачила режисера Івана Пирʼєва, то ще більше почала вихляти, підняла підборіддя і пройшла повз нього дуже гордо. Вона дуже здивувалася, коли режисер зупинився, глянув на неї та сказав йти за ним. Так несподівано Людмила Гурченко отримала головну роль у фільмі, який приніс їй найбільшу славу.
Після “Карнавальної ночі” Гурченко знялась у багатьох кінофільмах та зіграла у театральних виставах. Для неї навіть спеціально був прописаний сценарій на фільм “Дівчина з гітарою”, але він не приніс такої популярності, як минулий фільм. Щоб заробити на життя, Гурченко не цуралася ніякої роботи. Вона виступала з концертами на шахтах та заводах, приймала будь-які запрошення. Це стало приводом для журналістської травлі її як акторки. Але ніщо не могло вбити силу волі цієї жінки, яка хотіла бути акторкою та приносити радість людям.
У 1970-х роках вона знову стала однією з найвідоміших акторок Радянського Союзу, мала ролі в різних фільмах, наприклад, “Табачний капітан”, “Соломʼяний капелюх” та інші. Окрім комедійних фільмів, вона також брала участь у музикальних програмах та навіть зробила свій бенефіс. Найпопулярніші пісні Гурченко були випущені на платівках.
Вшанування Людмили Гурченко в Харкові
Харківʼяни завжди пишалися тим, що Гурченко родом з міста. Вона і сама багато разів в інтервʼю згадувала дитячі роки, які тісно повʼязані з історією Харкова. Свою повагу до творчості акторки харківʼяни виявили в створеному муралі на одному з будинків міста та памʼятнику. У верхній частині памʼятника стоїть постамент стрункої Людмили, а внизу можна побачити персонажів її фільмів, у тому числі “Карнавальної ночі” та “Вокзалу для двох”.
Автором споруди є харківський скульптор Катіб Мамедов, який працював над цим проєктом протягом 2-х років. Щоб створити монумент Гурченко, він вивчав її фотографії, дивився фільми та проводив зустрічі з деякими знайомими акторки.
Памʼятник та мурал, присвячений Людмилі Гурченко, талановитій акторці та прекрасній жінці, є нагадуванням молодому поколінню про необхідність цілеспрямованості та внутрішньої сили, без яких неможливо мати успіх.