Павло Федорович Батицький (27 червня 1910, Харків – 17 лютого 1984, Москва) – радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1968), Герой Радянського Союзу (1965). Далі на kharkovskiye.info.
Дитинство та освіта
Павло Батицький народився 27 червня 1910 року в Харкові у робітничій сім’ї. У 1922 році він закінчив чотири класи школи та фабрично-заводське училище при моторобудівному заводі “Серп та Молот”. У 1924 році Батицький розпочав навчання в Українській військово-підготовчій школі, після чого продовжив навчання у Борисоглібсько-Ленінградській кавалерійській школі командного складу, яку закінчив у 1929 році. У 1935 році Павло Батицький вступив до Військової академії РСЧА імені М. В. Фрунзе. Закінчив її з відзнакою у 1938 році, а потім продовжив службу у Генеральному штабі. До початку війни він також перебував у тривалому відрядженні у Китаї – увійшов до складу групи радянських військових радників при Чан Кайши.
У листопаді 1941 року Павла Батицького було призначено командиром 254 стрілецької дивізії, що входила до складу 11 армії Північно-Західного фронту. Частини дивізії вели оборонні бої у районі міста Дем’янська. Війська дивізії відбивали атаки німецьких військ та перешкоджали їхнім спробам розширити “Рамушевський коридор” – вузький прохід, що з’єднував оточене угруповання противника з його основними силами.
У лютому 1942 року, під час боїв за Стару Руссу, частини дивізії під командуванням Батицького допомогли розгромити 290 піхотну дивізію супротивника та звільнили кілька населених пунктів. За проявлену бойову мужність Батицький був нагороджений орденом Червоного Прапора. З липня 1943 року Павло Батицький був призначений командиром 73 стрілецького корпусу, що входив до складу 52 армії Воронезького фронту. У вересні того ж року 73 стрілецький корпус брав участь у наступі на Дніпро, коли радянські війська розпочали форсування річки. Під час проведення операції 73 корпус форсував Дніпро південніше Канева та захопив плацдарм на правому березі у районі села Лепляве. У листопаді 1943 року 73 стрілецький корпус знову форсував Дніпро, тепер вже у районі Черкас. 14 грудня 1943 року їм вдалося прорвати ворожу оборону та звільнити Черкаси. Це стало важливим етапом у наступі 2 Українського фронту.
На початку 1944 року 73 стрілецький корпус під командуванням Павла Батицького брав участь у Корсунь-Шевченківській та Умансько-Ботошанській операціях. 26 березня 1944 року, після успішного форсування річки Прут, військам 73 стрілецького корпусу під командуванням Батицького вдалося вийти на державний радянсько-румунський кордон. Цей крок став важливим етапом наступу 2 Українського фронту.
Форсування Прута стало частиною підготовчих дій для розширення наступу радянської армії на територію Румунії. Проте незабаром після завершення цієї операції Батицький був відсторонений від командування корпусом. Причини цього відсторонення були пов’язані зі змінами у структурі командування та необхідністю проведення реорганізації військ.
24 квітня 1944 року Батицький був призначений командиром 50 стрілецького корпусу, що діяв у Молдавії. У травні 1944 року він очолив вже 128 стрілецький корпус, який брав участь у Білоруській операції. А у 1945 році 128 стрілецький корпус під командуванням Батицького брав участь у Гумбіннен-Гольдапській та Східно-Прусській операціях. У березні-квітні 1945 року корпус був переданий до 1 Українського фронту. А з часом він брав участь у Берлінській та Празькій наступальних операціях.
Післявоєнна служба
Після завершення Другої світової війни Павло Батицький обіймав низку командних постів. У 1950 роки він командував армією та військами Московського округу ППО. У 1965 році Батицький був призначений першим заступником начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР, а у 1966 році – Головнокомандувачем Військ протиповітряної оборони країни та заступником Міністра оборони СРСР.
У 1968 році Павло Батицький отримав звання Маршала Радянського Союзу. У 1978 році він подав у відставку через незгоду з реформами у системі ППО. Після відставки проживав у Москві.
Павло Федорович Батицький помер 17 лютого 1984 року. Похований був у Москві на Новодівичому кладовищі.
За свою віддану службу Павло Батицький здобув цілу низку нагород:
- Герой Радянського Союзу (1965).
- П’ять орденів Леніна.
- Орден Жовтневої Революції.
- П’ять орденів Червоного Прапора.
- Орден Кутузова I ступеня.
- Орден Кутузова II ступеня.
- Орден Суворова II ступеня.
- Медалі СРСР.
- Іноземні ордени та медалі.
На честь П. Ф. Батицького було названо вулиці у Москві, Харкові, Черкасах та Балашисі. У Черкасах його ім’я носить гімназія №31, біля будівлі було встановлено погруддя. У Москві на будинку, де він жив, було встановлено меморіальну дошку.
Павло Федорович Батицький – людина, чиє життя було цілком присвячене своїй країні. Він не був публічною фігурою, не прагнув до слави, але залишив значущий слід в історії. Його шлях – від юного курсанта з Харкова до маршала – це історія людини, для якої захист батьківщини був не просто професією, а справою усього життя.
Список використаних джерел інформації: