Харків завжди був містом мистецтва та художників – сміливих та вільних. Попри жорстку цензуру в усьому, вони все одно творили й писали. Їхня творчість виражала свободу навіть тоді, коли свободи, здавалося б, зовсім не було. Далі на kharkovskiye.info.
Історичні передумови
1960 роки у Радянському Союзі були часом, коли державна цензура жорстко контролювала усі форми мистецтва. Соціалістичний реалізм був єдиною дозволеною художньою школою, а будь-які відхилення від встановленої норми вважалися неприйнятними. Харків як один із великих культурних центрів України у ті часи також перебував під жорстким контролем влади. Однак у місті існувала група молодих художників, які прагнули висловити свої ідеї, не озираючись на вимоги державної цензури.
Організація та проведення виставки
23 травня 1965 року у звичайному дворі на вулиці Сумській відбулося те, чого у Радянському Союзі взагалі не мало права статися – вулична виставка художників-нонконформістів. Це був справжній виклик системі. Організаторами виставки були молоді й нікому не відомі художники Вагріч Бахчанян, Михайло Басов, Анатолій Кринський, Борис Михайлов та Геннадій Тубалев. Серед учасників був і тоді ще не відомий поет-бунтар Едуард Лимонов. Роботи художників були розвішані на білизняних мотузках, які натягнули між деревами та стінами, що символізувало свободу мистецтва. Експозиція містила роботи, які були виконані у різних жанрах: живопис, графіка, абстракціонізм, сюрреалізм та інші напрями, що не вписувалися у межі соціалістичного реалізму. Учасники виставки не просто демонстрували свої картини, а й заявляли про те, що мистецтво не повинно бути підпорядковане політичній ідеології.
Виставка тривала усього один день. Але цей день перевернув свідомість багатьох. Попри ризики, люди йшли та йшли у цей двір, роздивлялися картини, обговорювали, сперечалися. Це було інше мистецтво – не пригладжене, не схвалене “зверху”, не загнане у межі соцреалізму, а живе та вільне.
Реакція влади й наслідки
Влада не могла залишити цю подію без реакції. Кілька днів потому художників викликали на допити до КДБ та в інші силові відомства, а самого Вагріча Бахчаняна було звільнено з роботи.
Незабаром багатьох з художників, які взяли участь у виставці, було виключено зі Спілки художників, а їхні роботи піддавалися жорстокій цензурі. Для більшості з них це було початком довгих років боротьби за право на вільне самовираження.
Долі художників-бунтарів: емігранти та генії
Багато хто з учасників “Виставки на Сумській” через роки стали дуже відомими й популярними. Наприклад, Вагріч Бахчанян, який емігрував до США у 1974 році, став культовою фігурою у світі концептуального мистецтва. Його дотепні колажі, афоризми, літературні експерименти зробили його знаменитим й відомим у всьому світі.
Борис Михайлов став одним із найвідоміших українських фотографів та отримав світове визнання.
Через свої фотографії він намагався розповісти про те, про що говорити вголос було заборонено. Його роботи стали хронікою життя у Радянському Союзі – зовсім не такого, яким його намагалося представити “офіційне” мистецтво.
Едуард Лимонов обрав шлях літератури та політики. Його книги – це бунт проти системи, проти правил, проти нудьги та посередності. Все його життя склалося так, як він хотів – яскраво, цікаво та зухвало.
Були серед учасників тієї виставки й ті, чиї імена залишилися у тіні, чиї долі склалися не настільки успішно. Але вони теж були. Вони теж несли своє мистецтво, вірили у нього та сподівалися, що колись зможуть вільно працювати.
Спадщина та вплив виставки
Попри короткочасність виставки, її значення для історії мистецтв неможливо переоцінити. Вона стала важливим моментом у розвитку неофіційного мистецтва, а також надихнула багатьох художників на подальший опір цензурі та боротьбу за свободу творчості. Надалі аналогічні виставки та акції відбувалися у різних містах Радянського Союзу.
Вже у незалежній Україні кілька разів були проведені виставки, які організатори присвятили пам’яті тих подій. У 1996 році у Харкові було відкрито муніципальну галерею. Там не тільки виставляють роботи сучасних авторів, а й багато говорять про свободу творчості та продовжують традиції, які закладали художники-нонконформісти шістдесятих. У 2020 році у Харкові було організовано виставку, присвячену 55-річчю пам’ятної “Виставки на Сумській”.
“Виставка на Сумській” залишається символом не тільки боротьби за свободу творчості, а й важливим моментом в історії Харкова як культурного центру України. Важливість цієї події полягає у тому, що вона відкрила шлях для майбутніх поколінь художників, які могли вільно працювати та розвивати нові форми мистецтва.
Відтоді минули вже десятиліття, багато що змінилося у країні та мистецтві, але дух харківського андеграунду живий. Місто, як і раніше, – один із центрів сучасного мистецтва – яскравого, не завжди зрозумілого, але оглушливо вільного та сміливого. Адже мистецтво неможливо загнати у межі. Воно завжди знайде вихід. Воно живе.
Список використаних джерел інформації: