Бурхливо розвивається історія театру в нашій країні у той момент, коли вона поставлена під загрозу. Вирішальні перипетії охоплюють її на тлі наполегливих спроб радянської влади стерти особливості, притаманні українській культурі і традиції, обірвати їхнє життя на стадії зародження. Наше місто є чи не найбільш показовим простором, де розгортаються історії придушення нової творчої думки у 1920-1930 роках. Як столиця УРСР, Харків водночас стає серцем “Розстріляного відродження”: нагадуваннями про даний період рясніють вулиці з меморіальними дошками та пам’ятниками, які не дають забути місцевим жителям про фатальні часи, що минули менше століття тому. Далі на kharkovskiye.info.
Історія театральної актриси Валентини Чистякової є частиною цього трагічного пазла, і водночас прикладом людини, що, попри численні лиха, змогла себе зберегти та задокументувати пройдений шлях пізніше. Саме в Харкові розквітає її творчість, тому згодом її постать перетворюється на символ культурного життя нашого міста. Спробуємо зануритись глибше в історію актриси, яку вважають найелегантнішою жінкою Харкова.
Юність, що пішла шкереберть
Валентина Чистякова народжується у Санкт-Петербурзі 1900 року. Її дитинство формується під впливом двох культурних стихій: мати з українським корінням, Лариса Михайлівна, співає своїй доньці “Ні, мамо, не можна нелюба любить” перед сном, а батько волжанин, Микола Петрович, виступає у Великому театрі – одному з найвагоміших театрів опери та балету.
Період формування Валентини як особистості перекреслює будь-які інші шляхи окрім одного – її захопленість театром від початку до кінця детермінована середовищем, сповнене творчістю. Змалку вона навчається співу, танцю, малюванню, грі на фортепіано, та бере участь у гімназійних спектаклях.
Так, життя майбутньої народної артистки України поступово набуває більш чітких контурів, і, здається, цю гармонію неможливо нічим порушити. Однак згодом Москва, у якій сім’я Чистякових пускала коріння, перестає бути безпечним для неї домом. Кінець війни не був кінцем низки бід, а лише започаткував їх. Охоплений революцією 1917 рік та більшовицький хаос з голодом, що відтепер уособлювали Москву, змушують Валентину разом із її батьками шукати собі нового місця під сонцем. Притулком для родини стає Київ – зокрема, туди переїжджає і видатний російський балетмейстер, Михайло Мордкін, з яким Чистякови мали теплі взаємини.
На той час місто виявляється порятунком не тільки для них – на тлі кризи, спричиненою приходом до влади більшовиків, Київ перетворюється на місце зосередження “культурних біженців”. Його масштаби дивують новоприбулих – Валентина, яку виховав Санкт-Петербург, знаходить тут паралелі з ним – так, вона порівнює Хрещатик із Невським проспектом.
Талант стає явним
Вже згаданий Михайло Мордкін опосередковано визначає долю Валентини Чистякової на її довгі наступні роки. Після переїзду до Києва він орендує зал для своєї хореографічної студії – приміщення, що служить його цілям, має назву театру Бергоньє. Згодом вона змінюється на Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки – втім, повномасштабне вторгнення росії у 2022 році вносить свої корективи, і для українців установа скорочується до лаконічного Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. Але повернемось до виміру, що нас цікавить.
Пліч-о-пліч із Мордкіним, що орендує приміщення у театрі Бергоньє, проводить репетиції “Молодого театру” його керівник – Лесь Курбас. Заняття з хореографії стають точкою, у якій уперше перетинаються дві особистості з настільки схожим змістом душі, що новоутворений зв’язок порушується лише смертю однієї з них. Про зустріч Валентини Чистякової та Леся Курбаса навряд чи можна сказати більш просто. Старший на 12 років, народний артист УРСР стає для юної дівчини головною компанією. Пам’ять про це зберігають київські парки, якими пара довго прогулюється. “Молодий театр”, біля витоків котрого стояв Курбас, закономірно поглинає і Чистякову, що вже давно належала театру. Валентина дебютує у курбасівському проєкті в межах спектаклю “Цар Едіп” Софокла, в хорі.
Закладені в дитинстві вміння співати та танцювати розкривають з усією ясністю потенціал Чистякової перед публікою: наявність чудової пам’яті та артистизму очевидні і для Курбаса – харизма Валентини занадто потужна, щоб мати конкурентів, і кожний в колективі “Молодого театру” це усвідомлює. Зокрема, це має на увазі і актриса Юлія Фоміна, коли згадує, що всі в театрі були закохані у Чистякову.
“Мавпочка”
У 1919 році 19 вересня Валентина обвінчується з Лесем в Андріївській церкві. Їхня співпраця уможливлює досягнення нових вершин – віковий контраст особливо підкреслює для Курбаса життєлюбність та життєрадісність його супутниці, через що він дає їй прізвище “Мавпочка”. Невдовзі Чистякова завойовує серця великої кількості глядачів – з образу Оксани у спектаклі “Гайдамаки” бере свій початок слава юної актриси. Успіх даної ролі позначається і на подальших виставах: в усіх наступних – як від “Молодого театру”, так і “Кийдрамте” – Київського драматичного театру – Чистякову завжди залучають.
У 1922 році на горизонті з’являється нова можливість для обох – 31 березня Курбас засновує Мистецьке Об’єднання “Березіль” у Києві. Реорганізація театральної трупи нерозривно пов’язана зі зміною мети – на тлі складного соціально-політичного становища в українського режисера з’являється жага переломити вплив світоглядних і політичних догм, встановлених радянською владою.
“Березіль” викристалізовується на базі “Молодого театру”, і являє собою переворот як в українському, так і світовому мистецтві. Для Чистякової це ознаменовує нову для неї еру. “Березільський період” висвітлює багатогранність актриси – світло, спрямоване на її талант, через кожну роль демонструє дедалі більше деталей, які зачаровують авдиторію.
З 1922 по 1933 рік Чистякова грає на сцені понад 20 ролей. Про властиву їй майстерність перевтілення свідчить і віковий діапазон героїв – від хлопчиків до глибоких старців. Сам батько Валентини не впізнає її – і, після однієї з вистав, питає свою доньку, хто грав певну роль. Та своєю чергою належала їй.
Вже у 1926 році театр переїжджає до Харкова – столиці УРСР на той час, і цим закріплює за собою статус кращого українського театру.
Утриматись під час кризи
Неминуче конфронтація інтересів театру і держави призводить до сліпої жорстокості з боку влади, націленої на тотальне придушення української культури. Головний удар оминає Чистякову, втім, отриманий біль назавжди змінює її – спектакль за п’єсою “Маклена Ґраса”, у якій актриса грає Анелю, стає останнім спектаклем, поставленим Курбасом на волі.
1933 рік ділить навпіл життєвий шлях Валентини. Попри плідну працю протягом наступних 20 років, зокрема, з режисером Мар’яном Крушельницьким – Чистякова залишається вірною лише двом жанрам – драмі та трагедії.
Маска веселості і дотепності, створена для повсякденності, дозволяє їй врятуватись від докучливих друзів. Але болісні спогади про Курбаса і розгромлений театр “Березіль” спливають у статтях її авторства, що виходять друком на початку 1990-х років.