Наша країна завжди славилася талантами своїх співаків. В українській Національній опері, серед багатьох першокласних вокалістів, понад чотири десятиліття найяскравішою зіркою була Євгенія Мірошниченко. Вона була окрасою і символом української опери XX століття, визнаною примадонною театру, народною артисткою України та СРСР. Але крім рідкісного таланту жінка була наділена неповторною природною красою. Далі на kharkovskiye.info.
Життєвий шлях Євгенії Мірошниченко
Народилася майбутня оперна співачка 12 червня 1931 року у селі Радянське (нині – Графське) Вовчанського району Харківської області. Батько, Семен Олексійович Мірошниченко, був шофером. А мати, Сусанна Григорівна Мірошниченко, торгувала у місцевому сільпо. Хоча у молоді роки співала у театрі Вовчанського маршалка повітового дворянства, графа Василя Гендрикова. Роки Голодомору родина Мірошниченків з двома маленькими дітьми ледве пережила. Тоді у їхньому маленькому селі померло понад 230 людей. Євгенію Семенівну та її сім’ю зміг витягнути батько, який дивом влаштувався механізатором на місцеву машинно-тракторну станцію.
Пізніше Сусанна Григорівна поділиться із журналістами, що дітей в родині насправді мало бути четверо. Всі знають про найстаршу доньку Люсю, Женю та Зою. Але мало кому відомо, що знаменита на весь світ співачка мала сестру-двійняшку, яка померла одразу після народження.
В дитинстві Женя була забіякою, часто потрапляла у різні халепи, лазила по дахах, обносила сусідські баштани. Підрісши, пішла працювати слюсарем із ремонту радіоапаратури. Авторитет зухвалої хуліганки допоміг Євгенії Мірошниченко почувати себе комфортно і на подібному місці роботи. Проте харизма, яка неабияк цінується у суспільстві, стала поштовхом до подальшого розвитку дівчини.
У серпні 1943 року Люсю та Женю зарахували до Харківського спеціалізованого жіночого ремісничого училища на зв’язківців. Це стало новим складним етапом в житті зірки, адже там їй довелося втихомирювати свою натуру та в чомусь навіть підлаштовуватися під правила навчального закладу. Оскільки часто для навчання працівники міського комітету збирали малолітніх злодіїв просто на вокзалі, то дисципліна їм необхідна була військова. Аби приборкати учнів, їх розділяли по ротах і загонах, призначали командирів. Воєнруком був колишній моряк, що змушував чергових кожного ранку до скрипу намивати підлогу.
Витримати таке ставлення міг далеко не кожен. Люся Мірошниченко здалася першою: кинула освіту та повернулася додому. Женя проявила непокору: змінила фах на слюсаря-складальника та набила своє перше татуювання.
Під час навчання Женя брала активну участь у гуртках художньої самодіяльності. Спочатку танцювала та мріяла про кар’єру балерини, але згодом почала співати. Керівником хору, в якому співала майбутня примадонна, був композитор та музичний керівник театрів “Веселий пролетар” і “Гезкульт” Зіновій Заграничний. Саме йому вдалося розгледіти у дівчині з вибуховим темпераментом талант вокалістки.
Розкриття таланту співачки
Після цього доленосні події в житті Євгенії розгорталися на диво стрімко. Дівчину з надзвичайним голосом почали запрошувати на концерти до Києва. У 1950 році на концерті художньої самодіяльності її почув диригент хору, директор Київської філармонії, професор Олександр Гнатович. Його ідеальний слух зміг розпізнати голос справжнього самородка серед десятків інших. Не гаючи часу та боячись втратити таку обдаровану співачку, він наказав Євгенії Мірошниченко зайти до нього. Наступного дня дівчина була зарахована на перший курс консерваторії імені Петра Чайковського, попри те, що не мала навіть середньої освіти.
Під час навчання у консерваторії другою мамою для Євгенії стала професорка Марія Донець-Тессейр. Вона не лише займалася її освітою, а й своїм прикладом формувала життєву свідомість. Професорка Донець-Тессейр першокласно підготувала свою підопічну до Міжнародного вокального конкурсу у французькій Тулузі. Там співачка здобула свої перші нагороди: кубок міста Париж і Велику премію.
Після закінчення консерваторії Євгенія була зарахована до Київського Державного театру імені Т. Г. Шевченка. З плином часу співачка визнає, що саме там відбулося її артистичне становлення завдяки образу Віолетти в опері “Травіата” Джузеппе Верді.
У 1960-х роках Євгенія Мірошниченко вже була надзвичайно популярною і буквально жоден концерт не проходив без її виступу. Шалена популярність на Батьківщині стала поштовхом до того, щоб рухатися далі. Євгенія поїхала на стажування до Італії у всесвітньо відомий театр “Ла Скала”. Там її наставницею стала Ельвіра дель Ідальго. Співачці були раді в усіх куточках світу. Вона гастролювала країнами Європи, Азії та навіть США.
Особисте життя
Талановитій українці приписували безліч романів. Проте зазвичай вона трималася осторонь всіх пліток, що точилися навколо неї. Найгучнішими були чутки про стосунки з Фіделем Кастро, президентом Республіки Куба. Чоловік був шалено закоханий у зірку, проте та впродовж півтора року народила двох синів від законного чоловіка і цим самим зруйнувала всі надії Кастро.
Під час стажування в Італії навколо Євгенії Мірошниченко трапився скандал, пов’язаний із її відносинами з відомим італійським футболістом. Проте вже у поважному віці Євгенія Семенівна зізналася, що коханням всього свого життя вона вважає румунського співака Нікола Херлі. Їхні стосунки тривали протягом 10 років. Увесь цей час пара страждала через кордони та кар’єру. Мірошниченко вважали перлиною нашої країни та не хотіли відпускати, а Нікола – цінувався народом Румунії. Роками пізніше Євгенія говорила, що якби не кордони між державами, то її життя було б іншим.
Чоловіки мліли від Євгенії. Завжди готові були виконувати будь-які забаганки жінки. Хоча вона була досить грубою, палила, лаялася та не підбирала слів. Проте під час світських зустрічей оперна діва миттєво змінювалася та транслювала зразкову поведінку. Цигарку і кермо улюбленої “Волги” з легкістю заміняли улюблені парфуми “Едем” та дорогоцінні прикраси. Ось такою різною була співачка.
Найвизначніші досягнення зірки
Євгенії Семенівні Мірошниченко були присвоєні такі звання:
- Володарка Почесного титулу “Зірка українського мистецтва”;
- Лауреатка Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957);
- Лауреатка Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі (1958);
- Лауреатка Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1972);
- Ордени “Ярослава Мудрого”, “За розбудову України”, “На вірність Вітчизні”, “Знак пошани”;
- Міжнародна нагорода Орден Св. Станіслава.
26 серпня 2006 року указом Президента України Євгенії Семенівні було присвоєно звання Героя України.
Серед виконаних співачкою українських народних пісень відомими стали “Ой піду я межі гори”, “Чотири воли пасу я”, “На вулиці скрипка грає”, “Ти до мене не ходи” та інші. А з авторських пісень українських композиторів “Дніпровський вальс”, “Журавка” та інші.
Серед найвизначніших ролей репертуару Євгенії Семенівни можна виділити наступні: Лючія у “Лючії де Ламмермур” Доніцетті, Розіна в “Севільському цирюльнику” Россіні, Марфа у “Царській нареченій” і Шемаханська цариця у “Золотому півнику” Римського-Корсакова та багато інших, які було б складно навіть просто перелічити.