«Реальність – це ілюзія, викликана нестачею музики». Ці слова належать Сергію Олександровичу Короткову – одному з найяскравіших харків’ян усіх часів. Усе його життя оберталося навколо музики, вона справді була його реальністю. Усі його ідеї та проєкти були пов’язані з нею. До останніх днів життя його оточували музиканти різних напрямків. Неможливо уявити Короткова без музики, як неможливо було розділити музичне середовище Харкова з ним за його життя. Сергій був новатором та першопрохідцем там, де інші боялися брати ініціативу. Завдяки його зусиллям наше місто стало «м’юзик-сіті», як він і мріяв. Історію активного та насиченого життя Сергія Короткова пропонуємо дізнатися з цієї статті. Далі на kharkovskiye.info. 

Де народився та навчався

Сергій Олександрович народився в Харкові 5 квітня 1946 року та все життя провів у рідному місті. Батьки жодного стосунку до музики не мали, але в синові хотіли це розвивати. Тому юний Сергій навчався в музичній школі, таємно її ненавидячи, і закінчив по класу фортепіано. За словами самого Короткова, найімовірніше він зацікавився альтернативною музикою – джазом і роком, на противагу класичній. Та ця музика стала коханням і сенсом усього його життя. 

З самої юності Сергій був особистістю неординарною та й на підтвердження цього є один епізод. Здавалося логічним після закінчення музичної школи вступити до вищого закладу на якийсь напрямок, пов’язаний з музикою. Але ні, Коротков вступає до Харківського державного університету на хімічний факультет. Неочікувано, але беручи до уваги великий розумовий кругозір Сергія, стає зрозумілим, що йому і тут було цікаво. Він не просто його закінчив, а навіть отримав звання кандидата хімічних наук. Був переконаний, що саме хімії належить майбутнє. Кілька років пропрацював в університетській хімічній лабораторії старшим науковим співробітником. Про цей факт своєї біографії завжди говорив так: «Мене часто порівнювали з Бородіним, який був і хіміком, і музикантом». 

Музикознавець, диск-жокей, рок-журналіст і хімік в одній особі

Коротков почав просувати рок-музику за радянських часів, коли її вважали «ворожим голосом». Рідкісні записи рок-концертів записувалися на бобіни, з жахливими перешкодами, але були дорогоцінними для тих, хто почав любити цей музичний напрям та пробувати себе в ньому. Ось на цьому етапі без допомоги Короткова було просто не обійтися. Комусь він подарував можливість виступати на сцені, а комусь просто любити музику та бути самим собою. 

Сергій був не просто музикознавцем, він був «гуру», як його називали в музичному бомонді. Рок-гурти початківці надсилали Короткову свої записи на рецензію. Вона високо цінувалася та відкривала доступ до виступів на відомих українських і пострадянських сценах.

У 1970-х роках він почав проводити дискотеки, звісно ж, підпільно. Сам був диск-жокеєм цих заходів. Ті, кому вдалося побувати на них, можуть сказати наскільки це було грандіозно для радянського часу. Хоча в ці ж роки Коротков був у підпіллі, як музикант (через виданий ним рок-н-рольний журнал «Біт-Ехо»), він читав лекції про те, як бути диск-жокеєм. Причому це були єдині у своєму роді лекції на цю тему, та ще й організовані харківськими профспілками. Як виявилося пізніше, деякі учні зробили записи цих лекцій та до 50-річного ювілею Сергія Олександровича, в подарунок випустили книжку «Історія сучасної музики».

У Харкові, в 1990-ті роки, Коротков вів кілька рок-програм на приватному телеканалі «Приват-ТВ». Це були: «Драйв», «Коротковолновка» та «Смутний час». Як єдиний рок-журналіст в Україні, він популяризував рок-напрямки, знайомив глядача із закордонними рок-гуртами та виконавцями. Ці програми довгі роки були в топах переглядів на харківському телебаченні.

Як уже йшлося вище, Коротков був хіміком із науковим ступенем, та ці знання дали йому змогу мати невеликий бізнес у Харкові. Разом із кінознавцем Володимиром Мстиславським, у другій половині 1990-х років, вони випускали джин-тонік із торговою маркою «Коротков».

Багата спадщина

Його знала вся Україна, у всякому разі та частина, що була пов’язана з музикою. Такі музиканти, як Гребенщиков, та його рівня артисти, знали, що в Харкові є Коротков. Якщо їм казали – Харків, то перший кого вони згадували – це Сергій Олександрович. Така популярність ніколи не позначалася на його ставленні до людей. Він залишався скромною та доступною людиною для всіх. Жив у звичайній комунальній квартирі і завжди допомагав чим міг. 

Його спадщина обчислюється не грошовими банкнотами, а вдячними музикантами і добрими спогадами звичайних людей. Він багатьом групам відкрив дорогу в професійну діяльність. На своєму прикладі показав як відрізнити якісну музику від низькосортної попси, а також, як бути впевненою в собі людиною. Він не соромився мати свою думку і висловлювати її, цього вчив своїх учнів. Це було не просто, особливо з поколінням, яке вийшло з «рамок» радянської системи.

Харків говорить про Короткова та буде говорити, таких людей не забувають. Він залишив глибокий слід у серцях багатьох харків’ян. Та хоча після його смерті багато хто висловлювався, що разом із ним пішла ціла епоха, все ж у його послідовниках залишилася жити любов до людей і до музики.