Валентина Василівна Сєрова – одна з видатних радянських актрис театру та кіно, які народилися у Харкові. Її життя та творчість залишили яскравий слід в історії вітчизняного мистецтва. Далі на kharkovskiye.info.
Дитинство та юність
Валентина Сєрова народилася у Харкові 10 лютого 1919 року. Невдовзі після народження Валентини її мама переїхала до Москви – вступила на навчання до школи Малого театру. Валентина у цей час залишалася жити з бабусею та дідусем по лінії батька на хуторі поруч із Харковом. На початку 1920-х років батьки Валентини розлучилися, й вони з матір’ю переїхали до Москви вже остаточно.
Дебют на сцені та навчання
Вперше на сцену вона вийшла у десять років, це була вистава Малого театру “Настане час”, де Валентина зіграла хлопчика Давида – сина головної героїні, роль якої виконувала її мати. У 1933-1934 роках Валентина навчалася акторської майстерності у своєї матері у Центральному технікумі театрального мистецтва – ЦЕТЕТМ (нині ГІТІС). Оскільки у технікумі можна було навчатися лише 16 років, вона змінила дату народження у метриці на 23 грудня 1917 року, й відтоді ця дата стала офіційно вважатися її днем народження.
Театральне життя
Дебют Валентини Сєрової відбувся на сцені Центрального ТРАМу (нині Ленком), де вона зіграла Любов Гордіївну у п’єсі Островського “Бідність – не порок”. Вона працювала там у кілька періодів: з 1933 по 1942 рік, потім з 1943 по 1950 рік й з 1960 по 1964 рік. Валентина Сєрова грала у виставах “Далі буде”, “Хлопець із нашого міста” та “Сірано де Бержерак”.
Наприкінці 1940-х років Валентина Сєрова почала зловживати алкоголем, що призвело як до проблем із чоловіком Костянтином Симоновим, так і до проблем із роботою. Після народження доньки вона не повернулася до Ленкому, а почала грати у Малому театрі. Але ролями її не балували, вона була зайнята тільки в одній п’єсі – “Без вини винуваті”. Одного разу Сєрова не прийшла на виставу, у театрі вибухнув скандал, та їй довелося звільнитися з театру. Валентина перейшла до Театру імені Моссовєта, де й служила майже сім років, була зайнята у багатьох спектаклях, але помітні ролі їй не давали. З театру ім. Моссовєта Сєрова пішла так само, як і з Малого театру – на гастролях вона забагато випила, а з огляду на те, що це був вже не перший випадок, їй запропонували написати заяву про звільнення. Вже у 1960-ті роки Валентину Сєрову знов запросили до театру ім. Ленінського комсомолу, але тоді вже для виконання вікових ролей.
У 1964 році Валентина Сєрова приєдналася до Театру-студії кіноактора, де продовжувала свою театральну діяльність до 1971 року. Усі ці роки у її репертуарі була тільки одна роль – Марія Миколаївна у виставі “Руські люди” за п’єсою Костянтина Симонова.
Кінокар’єра Валентини Сєрової
Але народну популярність та любов глядачів їй принесло кіно. Дебют Валентини Сєрової у кіно відбувся у 1936 році – це був фільм “Строгий юнак”, у якому вона зіграла роль комсомолки Лізи. А після виходу у 1939 році фільму “Дівчина з характером”, де Валентина Сєрова виконала головну роль Каті Іванової, вона одразу набула популярність. Її героїня, енергійна та рішуча дівчина, підкорила серця глядачів і зробила Сєрову однією з найулюбленіших актрис радянського кіно.
У 1940-му році Валентина Сєрова зіграла у фільмі “Серця чотирьох” одну з сестер. Фільм тепло сприйняли глядачі та критики. Під час Другої світової війни, у 1943 році, актриса виконала головну жіночу роль у фільмі “Чекай на мене”, який був знятий за п’єсою Костянтина Симонова. Її образ жінки, наповнений глибокими почуттями та надією, став символом вірності у важкі воєнні роки. Знімання фільму відбувалося в Алма-Аті – саме туди були евакуйовані Ленфільм та Мосфільм.
У 1946 році Валентина Сєрова зіграла дружину композитора Михайла Глінки у біографічному фільмі “Глінка”. За цю роль у 1947 році їй було надано Сталінську премію другого ступеня.
Серед інших робіт актриси можна відзначити фільми “Тимур та його команда” у 1940 році, де вона виконала роль Ольги Александрової, та “Безсмертний гарнізон” у 1956 році. Останні роки її кар’єри у кіно були менш насиченими. Вона виконала невеликі ролі у фільмах “Кремлівські куранти” у 1970 році та “Діти Ванюшина” у 1973 році.
Особисте життя й натхнення для поета
Особисте життя Валентини Сєрової було тісно пов’язане з видатними та знаменитими чоловіками того часу. Її першим чоловіком став льотчик-випробувач Анатолій Сєров, з яким вони одружилися у 1938 році. На жаль, у 1939 році, коли Валентина чекала на дитину, Анатолій загинув у авіакатастрофі. Валентина дуже важко переживала загибель чоловіка. Незабаром вона народила сина, якого назвала на честь батька – Анатолієм.
У 1940 році Валентина познайомилася з відомим письменником Костянтином Симоновим. Їхні стосунки були складними, але саме їй він присвятив свій знаменитий вірш “Чекай на мене”. Вони одружилися у 1943 році, у 1945 у них народилася дочка Марія. Однак у 1957 році їхній шлюб розпався.
Захід кар’єри й останні роки
Після розлучення з Костянтином Симоновим у 1957 році у її особистому та професійному житті стався застій. Вона дедалі сильніше й сильніше зловживала алкоголем, зривала спектаклі, кілька разів змінювала місце роботи. Кілька років Сєрова перебувала у глибокій депресії. Померла вона у 1975 році, була похована на Ваганьковському кладовищі.
Валентина Сєрова залишила яскравий слід в історії радянського кіно та театру. Актриса підкорила глядачів своєю щирістю та чарівністю, а ще її ролі давали жінкам надію. Особливо, під час війни. Вона пішла з життя, але пам’ять про неї живе. І не тільки у її фільмах, а й у рядках прекрасного вірша “Чекай на мене”.