Неможливо зобразити харківську андеграундну сцену, оминаючи колективи, що з’явились на ній у 1990-ті роки. Будь-який дослідник, що прагне торкнутись цієї історії, неминуче натрапляє на низку колективів, які сформували обличчя музичного нонконформізму – складно переоцінити внесок, зроблений, зокрема, гуртами, шлях котрих лежав у площині блек-металу. Далі на kharkovskiye.info.
Чимало таких відомо нашому місту. Однак навіть всередині андеграундного напрямку є виконавці, яких лише опосередковано можна прирівняти до загальної маси, оскільки їхній унікальний підхід потребує нових шаблонів інтерпретації.
З-поміж проєктів, творчість яких складно помістити в конкретну категорію, із впевненістю можна виокремити харківську метал-групу “Drudkh”. Попри 2002 рік виходу у світ, історія її засновників на місцевій сцені розпочинається значно раніше, а саме – у 1995 році, коли вокаліст та мультиінструменталіст Роман Саєнко створює проєкт “Hate Forest”.
Триматись осторонь
Група виростає подалі від очей публіки, втім, це не заважає їй стати легендою слов’янського блек-металу пізніше. Майже аутична закритість, що виявлялась у відмові від інтерв’ю, фото, та виступів, зрештою похитнулась лише двічі – у 2000 та 2001 році на харківському фестивалі “Коловорот”.
Hate Forest прагнув уникнути обтяжливих сіток у вигляді другорядних жанрів, якими гурт намагались охарактеризувати: наприклад, як самого Drudkh за допомогою націонал-соціалістичного блек-металу. Як одне з відгалужень великого напряму, він ще не був домінуючим на харківській сцені, втім, вже набирав обертів. Властивий йому патріотизм зазвичай втілювався у радикальній формі, оскільки підносив ідеї, почерпнуті безпосередньо з націоналістичної ідеології. Hate Forest своєю чергою тримався осторонь політики, релігії, і всіляко заперечував панівні цінності та авторитети, навіть у середовищі, якому харківський колектив формально належав.
Про крайній індивідуалізм та відчуженість гурту свідчили і настрої, закладені в їхню музику. Похмурість, агресивність, певна прямолінійність із холодністю досягались за допомогою швидкого темпу, низького вокалу, та елементів дарк-ембієнту. Останні були особливим інструментом захоплення Hate Forest – деякі альбоми проєкту були побудовані суто на них.
Специфіка відображалась і у текстах: період розквіту гурту водночас збігався із, як це пізніше висловив учасник Drudkh, золотим періодом Слобожанського блек-металу, “симптомом” якого було спрямування на язичницьку тематику. У певному сенсі Hate Forest був від’єднаний від цієї тенденції, оскільки центральні його теми обертались навколо більш розрізнених між собою контекстів: індоєвропейської міфології зі скіфськими та слов’янськими легендами, космології Г. Ф. Лавкрафта, філософії Ф. В. Ніцше.
У 1998 році до проєкту доєднується Роман Благих зі сценічним прізвищем Thurios, і вже за чотири роки творчість команди втілюється у новому форматі – новоутвореному гурті “Drudkh”.
Блек-метал із фольклорним впливом
Фактично початок Drudkh не позначав кінець Hate Forest, навіть попри розпад останнього вже у 2004 році. Зрештою, 2019 року він повертається на сцену. Однак незважаючи на створення нових сайд-проєктів, усі зусилля Романом Саєнко спрямовуються на гурт, назва котрого перекладається із санскриту як “ліс”.
Окрім вже згаданого Thurios, склад Drudkh поповнює Krechet, відповідальний за бас, Amorth – за ударні, та Vlad – за ударні та клавіші.
Змінюється вектор тематики: якщо Hate Forest звертається до різних культурних вимірів, то Drudkh цікавить виключно сторона фольклору.
Гурт залучає вірші українських поетів: Тараса Шевченка, Олександра Олеся, Ліни Костенко тощо – і вибудовує за їх допомогою лірику композицій. Так, альбом “Лебединий шлях” у своїй основі мав референс шевченківської поеми “Гайдамаки”. Інший реліз, “Кров у наших криницях”, являє собою клаптикову картину, виткану з поезії Олега Ольжича “Був же вік золотий”, Ліни Костенко “І засміялась провесінь…”, Олександра Олеся “Колись здавався ти мені орлом підтятим…”, Тараса Шевченка “Думи мої, думи…”, а також Юрія Клена “Попіл імперій”.
Що цікаво, альбом був присвячений пам’яті лідера ОУН – Степану Бандері.
Втім, “сировиною” слугувала не тільки текстова спадщина: на звукових доріжках альбому “Відчуженість” групи чутно фрагменти з таких українських фільмів, як: “Мамай”, “Атентат: Осіннє вбивство в Мюнхені”.
Зокрема, на багатьох обкладинках альбомів Drudkh зображені картини українських митців ХІХ століття – Василя Лопати, Михайла Кривенка.
Відштовхуючись від блек-метал звучання, Drudkh розробляє власний стиль – зосередження на фольклорній складовій водночас започатковує новий піджанр – український фолк блек-метал.
На межі язичницького металу та НСБМ
Вже було сказано про дистанціювання Hate Forest від блек-метал сцени та конкретних поглядів – трохи інакше складається становище у Drudkh. Згадана присвята альбому “Кров у наших криницях” Степану Бандері не є єдиною згадкою про національно-визвольну боротьбу. Гурт багато уваги приділяє історії України, зокрема, віддає шану ідеології українського націоналізму. Втім, на тлі хвилі НСБМ колектив за інерцією зараховують до його табору, що є помилковим.
Намагаються стерти межу і тоді, коли проєкт ідентифікують як язичницький метал, проте насправді вагомі причини для цього відсутні. Відношення до нього Drudkh має хіба що поверхневе, що здебільшого ґрунтується на першому враженні за рахунок загального настрою, який транслювався крізь гіпнотичний атмосферний блек-метал та англомовні тексти, присвячені природі.
Особливо на перших альбомах – “Forgotten Legends” та “Autumn Aurora” – простежується вплив гурту “Burzum”. Однак вже у 2005 році впадає в очі зміна вектора – помітним це стає при виході альбому “Лебединий шлях”, що видався насиченим історично-соціальними темами та фольклорними інструментами. Апогеєм останніх можна вважати якраз наступний реліз, випущений у 2006 році, із назвою “Пісні скорботи і самотності”, що являв собою за жанром чистий фолк.
Різноманіття сайд-проєктів
Складно переоцінити міць Drudkh. 11 повноформатних альбомів за 10 років – це не тільки цифра, але і відповідь на питання, як гурту вдалось досягти настільки високого рівня професіоналізму. Така продуктивність, разом з цим продумана до дрібниць, оскільки кожний новий альбом був еволюційним продовженням попереднього, не могла не позначитись на статусі групи, що згодом проголосив її однією із найкращих у сучасному андеграунді.
Це уможливило створення проєктів із закордонними виконавцями. У 2010 році творчість Drudkh вкотре трансформується – альбом “Пригорща зірок” стає синтезом блек-металу та шугейзу, і вже наступного року колектив втілює сайд-проєкт під назвою “Old Silver Key” спільно із засновником блекгейзу як такого, французьким вокалістом та мультиінструменталістом Neige, відомим як виконавець групи “Alcest”.
Альбом “Tales of Wanderings”, для якого він записує вокальні партії, стає особливим предметом захоплення в публіки, яка цінує кожний задум, що, починаючись з Drudkh, виходить далеко за його межі.