Звання почесного громадянина міста отримують одиниці. Ними стають люди, що зробили дійсно значний внесок в історію міста своєю діяльністю. Сам процес присвоєння відбувається один раз на рік, у Харкові цей день збігається зі святкуванням Дня міста. Під час нагородження важливих постатей їм вручають відповідні посвідчення, дипломи, а також нагрудні знаки. Далі на kharkovskiye.info.
Перелік постатей, що отримали звання почесного громадянина Харкова, досить великий, адже у нашому місті багато діячів, що заслуговують на таку відзнаку. Проте виділити декого з них ми вирішили у цій статті.
Юрій Поярков
Юрія Пояркова називають харківською “катапультою”, яка змінила світовий волейбол. Протягом всього свого життя чоловік був відданий цьому виду спорту. За свій внесок у його розвиток й був удостоєний звання почесного громадянина Харкова у 1999 році.
Народився відомий волейболіст 10 лютого 1937 року у Харкові. Волейболом почав цікавитися у віці 15 років, коли з іншими хлопцями повісив гральну сітку в дворі. Проте професійні тренування та перші ігри були вже у складі дитячої команди харківської спортивної школи.
У студентські роки Юрія Пояркова запросили до складу “Буревісника” – найтитулованішого волейбольного клубу Харкова. Тоді й почався розквіт спортивної кар’єри чоловіка: він став дворазовим чемпіоном світу (1960 та 1962 роки), володарем Кубка світу (1965 рік), бронзовим призером європейської першості (1963 рік), чемпіоном СРСР та багатьох інших відзнак.
У 2007 році ім’я Юрія Пояркова з’явилося на сторінках Книги рекордів Гіннеса за три олімпійські медалі з трьох Олімпіад. А у 2015 році волейболіста нагородили найвищою відзнакою від Федерації волейболу України за вагомий внесок у розвиток цього виду спорту.
Прізвисько “людина-катапульта” Юрій Поярков отримав від одного зі своїх шанувальників завдяки своїй надзвичайно потужній бічній подачі. Спортсмену подобалося його прізвисько, а вмінню так подавати м’яч він завдячував своєму тренерові з інституту Георгію Івановичу Шелекетину. Також від друзів та колег Юрія можна було почути, що вони називають його “Князь”. Пояснювали вони це тим, що Поярков поєднував у собі найблагородніші якості: доброту, чесність, вихованість, сором’язливість. Останню відмічали всі, адже попри величезну кількість відзнак, чоловік все одно недооцінював свої досягнення.
Любов Мала
Любов Трохимівна Мала була не просто академіком з багатьма науковими відзнаками. Вона багато років старанно працювала для розвитку охорони здоров’я у Харківському регіоні. Тому жінка як ніхто інший заслуговувала на звання почесного громадянина.
Народилася Любов Мала 13 січня 1919 року на Запоріжжі. З дитинства відчувши поклик до медицини, у 1933 році дівчина вже пішла навчатися на лікувальний факультет Харківського медичного інституту. Її освітою займалися відомі професори: В. М. Жаботинський, П. Л. Шупик, І. Р. Брауде. У віці 19 років Любов отримала свій диплом лікаря. Після багатьох років роботи лікарем фронтових госпіталів, евагоспіталю, клінічним ординатором, жінка вирішила розвиватися у науковій діяльності. Любов Мала отримала звання доктора медичних наук, стала однією із засновників Академії медичних наук України.
Більшість наукових робіт Любові Трохимівни присвячені захворюванням серцево-судинної системи. Саме вона першою організувала кардіологічні відділення для пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. У 1970 році жінка впровадила в українську лікарську практику систему поетапного лікування хворих на інфаркт. Крім того, у 1981 році Любов Мала відкрила у Харкові філіал Київського НДІ кардіології, ще з 1993 року – Інститут терапії АМН України. За життя жінка встигла написати понад 600 наукових праць, підготувати 186 кандидатів медичних наук.
Влітку 2021 року світ побачив фільм про Любов Трохимівну Малу, створений харківським викладачем Максимом Розенфельдом. Він став одним з найпопулярніших у серії стрічок “Історія медицини в особах”.
Світлана Коливанова
Звання почесної громадянки Харкова у 2002 році отримала Світлана Коливанова. Уродженка Воронезької області (жінка народилася 26 вересня 1940 року) здобула освіту в Київському хореографічному училищі. Після навчання артистка балету працювала в Київському та Узбецькому театрах опери і балету.
У 1964 році почала будувати свою кар’єру балерини у Харкові, в театрі М. В. Лисенка. Там спочатку була примою-балериною, потім художнім керівником трупи. Колеги говорили про Коливанову як про найяскравішу індивідуальність того часу, якій вдалося створити емоційні образи з досконалою хореографічною технікою виконання.
Про основні партії балерини й досі говорять сучасники, а не чути нічого про них було б просто неможливо: Одетта-Оділія (“Лебедине озеро”), Мавка (“Лісова пісня”), Фрігія (“Спартак”), головна роль у “Попелюшці” та багато інших.
Леонід Тарабаринов
Леонід Тарабаринов – актор Харківського державного українського академічного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, почесний громадянин Харкова.
Народився актор 8 листопада 1928 року на Сумщині, проте все життя працював та жив у Харкові. У 1955 році закінчив Харківський театральний інститут. Наступні 40 років свого життя присвятив творчості в академічному драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка. Отримавши достатньо досвіду на практиці, актор вирішив спробувати навчати підростаюче покоління майбутніх акторів, тому в кінці 1960-х років почав викладати у Харківському університеті мистецтв на кафедрі акторської майстерності.
Чимало ролей Леоніда Тарабаринова стали знаковими: Ярема (“Гайдамаки”), Федір Протасов (“Живий труп”), Лір (“Король лір”), Микола Задорожний (“Украдене щастя”). Також актор знімався у фільмах “Один день Івана Денисовича”, “Поема про море”, “Кров людська не водиця”.
Окрім звання почесного громадянина міста, в якому чоловік трудився все життя, Леонід Тарабаринов отримав й інші відзнаки:
- лауреат премії Національної спілки театральних діячів “Тріумф”;
- лауреат муніципальної премії ім. І. Мар’яненка;
- лауреат премії Харківської облдержадміністрації ім. О. С. Масельського.
В’ячеслав Палкін
Народився В’ячеслав Палкін 6 вересня 1935 року на Луганщині. Закінчивши Харківську державну консерваторію та здобувши освіту диригента хору, Палкін розпочав свою творчу кар’єру у Харківській обласній філармонії. Спочатку був хормейстером, а згодом став диригентом і художнім керівником хору української професійної пісні.
З 1962 року чоловік поєднував свою музичну кар’єру з науковою та просвітницькою діяльністю. Працював завідувачем кафедри хорового диригування Харківського державного інституту культури, доцентом філософії Харківського юридичного інституту, професором хорового диригування Харківського державного університету імені І. Котляревського.
За понад 50 років керування хоровими колективами В’ячеслав Палкін виховав 200 кваліфікованих всесвітньо відомих артистів. Серед них Раїса Кириченко, Володимир Рожок, Олег Михайличенко.
Сам В’ячеслав Палкін, крім звання почесного громадянина Харкова, за свої труди був нагороджений багатьма відзнаками:
- премія “Народне визнання”;
- відзнака “Слобожанська слава”;
- лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка;
- відзнака Міністерства культури і мистецтв України;
- грамота Кабінету Міністрів України та іншими.