Постать харківського купця Дмитра Харитонова прославилася успішним відкриттям кінотеатру “Ампір” у 1907 році. За декілька років його підприємницька справа почала розвиватися, швидко розрослася до кінопрокатної контори з філіями у декількох містах. Також Харитонов сприяв виданню тематичного журналу “Южанин” та вкладав гроші у розбудову харківської інфраструктури. Далі на kharkovskiye.info.
Що відомо про біографію Дмитра Харитонова?
Про життя харківського купця до початку кіновиробництва відомо дуже мало. Дмитро народився у 1886 році у Харкові. Був звичайним хлопцем з багатодітної родини. Найперша згадка про нього датована 1 січнем 1907 року, коли Харитонов разом з Іваном Щербаковим вирішив зайнятися прокатом кінострічок. Не маючи навіть власного житла, чоловік пішов на великий ризик та вирішив спробувати реалізувати себе у якості підприємця.
20 жовтня 1907 року на проспекті Героїв Харкова (колишній Московський проспект) Дмитро Харитонов відкрив кінотеатр “Аполло”. Спочатку там крутили фільми декількох зарубіжних фірм: французьких “Pathé Frères” і “Gaumont”, а також московської “П. Тиман и Ф. Рейнгардт”. Але вже з 1909 року Харитонов почав виділяти великі суми для знімання фільмів у Харкові.
Робота над розвитком кіномистецтва
Одним з перших фільмів, профінансованих харків’янином, стала комедія-водевіль “Як вони женихалися або три кохання в мішках” за повістю М. Гоголя. Написав текст, а потім ще й зіграв всі ролі в фільмі актор, що теж родом з Харкова – Олексій Олексієнко.
Протягом 1910-1911 років за сприяння Харитонова були відзняті наступні стрічки:
- “Жидівка-вихрестка” Івана Тогобочного;
- “Бувальщина або На чужий коровай очей не поривай” Антона Велисовського;
- “Кум мірошник або Сатана в бочці” і “Сватання на вечорницях” Дмитра Дмитренка;
- “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” Михайла Старицького та інші.
Крім екранізації відомих творів, Дмитро Харитонов займався налагодженням виробництва конфліктних хронікальних стрічок. Так світ побачив перший фільм цього жанру “День білої ромашки у Харкові 5 травня”.
Зрозумівши успіх своєї справи, Дмитро Харитонов у березні 1913 року відкрив найбільший у Харкові кінотеатр “Ампір” на вулиці Сумській. У залі кінотеатру могли розміститися 800 осіб, а між сеансами публіку розважав оркестр.
З 1915 року харківський купець почав ще й публікуватися, організувавши друк часопису про кінематограф під назвою “Южанин”.
Секретом успіху Харитонова вважають неймовірну наполегливість та уміння вибирати до колективу справжніх професіоналів. Так підприємець зміг переманити до себе режисера Петра Чардиніна та оператора Олександра Рилло, яких вважали справжніми фахівцями кінематографа. Протягом 1916 року до команди Харитонова приєдналися найпопулярніші артисти того часу: Віра Холодна, Володимир Максимов, Вітольд Полонський. Дмитро запропонував їм величезні гонорари та навіть виплатив їхні штрафи у зв’язку з розірванням попередніх контрактів.
1917 рік був найпродуктивнішим для Дмитра Харитонова. Він навіть почав замовляти найсучасніше американське обладнання для будівництва нової лабораторії з кіновиробництва. Проте менше ніж за рік, після взяття влади більшовиками, більшість талановитих діячів кіно були вимушені виїхати за кордон. Почалися часи вилучення майна, терору та репресій. Кінофабрика Харитонова не мала іншого вибору як на якийсь час припинити свою роботу.
Криза харківського підприємця та останні роки життя в Парижі
Під час революційних подій Дмитро Харитонов наважився на декілька останніх спроб відродити свою діяльність. Восени 1919 року він пробував випустити антибільшовицьку стрічку, проте свідчень про те, що глядачі все ж таки побачили її на екрані, немає. Зневірившись, Дмитро емігрує до Німеччини з надією, що зможе відродити своє дітище там. Але за кордоном виходить працювати тільки на німецькі фірми.
Сучасники звинувачують Харитонова в тому, що після багатьох років розквіту у Харкові, він вивіз з міста свої надбання та професійних діячів, які у майбутньому ще б могли відроджувати українське кіно.
У 1922 році Дмитро Харитонов разом зі своїми колегами випустив фільм, який мав певний комерційний успіх серед німецьких глядачів. Після цього Харитонов об’єднався з Володимиром Венгеровим, який вмовив його про переїзд до Франції. Париж надихнув Дмитра оголосити конкурс сценаріїв з метою співробітництва з місцевими діячами культури.
З березня по липень 1924 року на екрани Ніцци від “Cine-France-Film” вийшла популярна стрічка “Золота клітка”, а також планувався вихід не менш гучного фільму “Чарівний принц”. Проте діяльність Дмитра Харитонова в Парижі була під наглядом, тому його постійно переслідували там проблеми. Приїжджого підприємця звинуватили у співробітництві з більшовиками. Через це він був вимушений залишити керівну посаду в “Cine-France-Film” та зайнятися простим кінопрокатом. Але від цього Харитонов вже не отримував такого задоволення як від власного кіновиробництва. Чоловік постійно писав своїм друзям про те, що його життя не приносить більше насолоди.
Помер Дмитро Харитонов 21 серпня 1946 року в Парижі, так і не встигши повернутися до справи всього свого життя.