Плеяда великої кількості українських письменників-гумористів дивним чином так чи інакше пов’язана з Харковом. Достатньо згадати життєвий шлях Григорія Сковороди, що у своїх байках дав нове життя поняттю української гумористичної традиції, або ж усім відомі усмішки Остапа Вишні і одразу стає зрозуміло – роки життя у Харкові наштовхнули цих майстрів слова на створення справжніх шедеврів у жанрі комедії. Далі на kharkovskiye.info.
Вагомий внесок у розвиток гумористичної літератури зробив і Юрій Вухналь – письменник, що родом з Харківщини. Його твори вже протягом багатьох років дають можливість читачам відпочити від буденності, краще пізнати історію та культуру нашого народу, а також, безумовно, збагатити свій словниковий запас.
Біографія Юрія Вухналя
Під літературним псевдонімом Юрій Вухналь писав Ковтун Іван Дмитрович. Народився письменник 5 жовтня 1906 року у селі Чорнобаївка колишнього Ізюмського повіту. Його батьки були простими селянами. Закінчивши Куп’янську гімназію, Юрій вступив на педагогічні курси імені Г. С. Сковороди, що проходили у Харкові. Після них чоловік продовжив навчання у Харківському інституті народної освіти.
Вже у студентські роки Юрій Вухналь писав та публікував перші свої твори у різноманітних газетах: “Комсомолець України”, “Червоний перець”, “Селянська правда” та інших. Оскільки з-під пера письменника виходили виключно гумористичні твори, фейлетони та сатиричні нариси, його одразу почали порівнювати з Остапом Вишнею. Так колеги називали Юрія “комсомольським Остапом Вишнею”.
Юрій Вухналь брав активну участь у діяльності тогочасних літературних організацій. Був членом Всеукраїнської спілки українських пролетарських письменників, спілок “Плуг” та “Молодняк”.
Оскільки героями творів письменника-гумориста часто виступали комсомольці, які були зображені не в найкращому світлі, реакція тогочасної влади на подібне зухвальство була швидкою та жорстокою. У листопаді 1936 року оселю Юрія Вухналя обшукали співробітники НКВС. Висновок їхньої перевірки був чи не найстрашнішим вироком того часу: письменника звинуватили у підготовці терактів проти керівників ВКП(б) й уряду СРСР. А його громадську діяльність класифікували як участь у терористичній націоналістичній організації. Юрій Вухналь та його однодумці доклали чимало зусиль аби спростувати вирок, проте, на жаль, безрезультатно. 15 липня 1937 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР виконала свій вирок. Юрія Вухналя було розстріляно. До останніх секунд свого життя письменник заперечував висунуті йому звинувачення.
Минуло багато років, проте пам’ять та повага до гумориста жила в серцях його колег. 4 листопада 1958 року за сприяння Максима Рильського та Миколи Бажана кримінальну справу щодо Юрія Вухналя було скасовано через відсутність складу злочину, проте ніщо вже не могло повернути гумориста до життя. Офіційно його постать була реабілітована посмертно.
Творчий доробок письменника-гумориста
Талантом Юрія Вухналя захоплювалися всі без виключення. У колі найпопулярніших письменників-сатириків того часу його шанували та визнавали одним з найкращих.
Зусилля письменника одразу пізнавали за майже не помітною іронічною манерою викладу, легким та дотепним гумором, увагою до деталей та нестандартним комізмом подій. Часто головними героями творів ставали образи представників влади того часу, взяті з реального життя. Так захоплення у читачів викликала оповідь “Життя та діяльність Федька Гуски”, в якій письменник висміяв горе-комсомольця Федька. Не менш популярними стали й інші збірки гуморесок:
- “Червоні паростки” (1925);
- “Щирий українець” (1929);
- “Люди у моря” (1931);
- “Товариш і товаришок” (1926);
- “Початкуючий” (1928) та інші.
З-під пера Юрія Вухналя вийшло і декілька романів: “Юнг-бунд” (1931), “Яструби” (1928) та “Азіятський аероліт” (1931).
Харківський будинок письменників “Слово”
Наприкінці 1920 років у Харкові за адресою вулиця Культури, 9 (колишня – вулиця Червоних Письменників, 5) за кошти кооперативу літераторів було побудовано споруду, в якій отримали житло тогочасні письменники. Сама будівля має шість поверхів, 63 квартири та спроєктована у символічній літері “С”. Керував процесом будівництва Харківського будинку “Слово” архітектор Михайло Дашкевич.
Власниками квартир у багатоповерхівці стали відомі літератори та діячі мистецтва: Остап Вишня, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Наталя Ужвій, Лесь Курбас та інші. А також і Юрій Вухналь. Ця подія була знаковою для чоловіка, що родом з простої селянської сім’ї на Харківщині.
Юрій Вухналь не міг натішитися своїми досягненнями та діяльністю. Сусіди та друзі обожнювали письменника, пророчили йому подальший творчий розвиток. Він знав про унікальні секрети гумору та планував й надалі просувати сатиру в українській літературі. Однак страшні часи Великого сталінського терору залишили постать письменника серед багатьох інших жертв Розстріляного відродження.
У наш час російські репресії проти нашого народу та культури продовжуються. Після початку повномасштабного вторгнення Харківський будинок “Слово” було частково зруйновано внаслідок обстрілів. На щастя, мешканці будинку письменників цього разу не постраждали, проте деякі вікна та стіни все ж таки потребують відновлення. Не зміг стояти осторонь цієї події сучасний харківський письменник та музикант Сергій Жадан. Він зазначив, що абсолютно не здивований подібним варварством з боку росіян, адже вони завжди нищили нашу культуру. Проте харків’янин впевнений, що цього разу містяни вже не допустять подібного знущання з діячів культури, а саму будівлю буде відновлено в найшвидші терміни.
Юрій Вухналь та інші жертви сталінських репресій
1933 роком датований початок сталінських репресій проти українських культурних діячів. Смерть у 1937 році Юрія Вухналя, на жаль, була не першою і не останньою у цьому довжелезному списку, що роками поповнювався радянською владою.
Почалося все з арешту одного з мешканців будинку “Слово” Михайла Ялового, якого після багатьох років допитів все ж таки розстріляли в урочищі Сандармох. Другом Ялового був відомий письменник Микола Хвильовий. У своїй передсмертній записці Хвильовий написав, що вбивство Ялового стало початком геноциду для творчих постатей.
Наступною жертвою став Остап Вишня. Його також звинуватили у контрреволюційній діяльності, а також засудили до страти. Проте згодом її замінили на десятирічне ув’язнення. Протягом цього часу Остап Вишня важко працював, був фельдшером на базі табору. Проте навіть в таких умовах письменник знаходив можливість писати принаймні невеличкі оповідання про умови життя в’язнів. Запобігти розстрілу гумористу допоміг Олександр Довженко. Письменнику вдалося запевнити Микиту Хрущова, тодішнього секретаря ЦК КП(б)У, отримати від Сталіна дозвіл на звільнення Остапа Вишні. Його хотіли залишити працювати на радянську владу та просувати потрібну їм пропаганду. Крім того, як і Юрію Вухналю, Остапу Вишні дуже допомагав Максим Рильський. Коли у 1943 році письменника-гумориста звільнили, Рильський знайшов йому житло, потім організував переїзд до Києва. Там Остап Вишня отримав квартиру та поновив професійну діяльність в журналі “Перець”.