Ілля Юхимович Рєпін – видатний український та російський художник XIX–XX століть, майстер реалізму. Його полотна “Бурлаки на Волзі”, “Іван Грозний та його син Іван” та “Запорожці пишуть листа турецькому султану” увійшли до золотого фонду світового мистецтва, а сам Рєпін не тільки створив шедеври, а й виховав ціле покоління видатних художників. Далі на kharkovskiye.info.
Дитинство та юність
Ілля Рєпін народився у невеликому містечку Чугуїв неподалік Харкова. Його батько, Юхим Васильович, служив в уланському полку, а потім займався торгівлею кіньми. У 11 років Ілля вступив до школи топографів, але за два роки вона закрилася, і він почав працювати підмайстром в іконописній майстерні Івана Бунакова, місцевого художника, якого Рєпін пізніше називав талановитим портретистом. У 16 років Ілля Рєпін приєднався до кочової артілі іконописців та почав розписувати церкви у навколишніх селах. Цей досвід дав йому перші навички роботи з фарбами та композицією, а також розуміння життя простих людей, що пізніше стало важливою темою його творчості. У 1863 році, накопичивши трохи грошей, 19-річний Ілля Рєпін відправився до Санкт-Петербурга, щоб вступити до Імператорської Академії мистецтв. Спочатку він навчався у Малювальній школі Товариства заохочення художників, а у 1864 році став студентом Академії.
Навчання в академії та перші успіхи
Навчання в Академії мистецтв стало для Рєпіна часом формування та становлення як митця. Його дипломна робота “Воскресіння дочки Яіра” (1871) принесла йому Велику золоту медаль та право на поїздку за кордон для вдосконалення майстерності. Вже у ці роки Ілля Рєпін проявив себе як художник, який прагнув вийти за межі академічних канонів. Він цікавився не тільки класичними міфологічними та біблійними сюжетами, а й сучасним життям, що було новаторським для того часу. У 1870 році, ще під час навчання, Рєпін почав роботу над картиною “Бурлаки на Волзі”.
Ідея народилася після того, як він побачив бурлаків на Неві, а потім за порадою друга, художника Федора Васильєва, переніс сюжет на Волгу. Картина, яку Рєпін завершив писати у 1873 році, стала справжньою сенсацією. Німецький мистецтвознавець Норберт Вольф відзначав, що Рєпін “монументалізував жанрову сцену”, перетворивши “нижчий” за академічними мірками сюжет у потужне соціальне висловлювання. Кожен бурлак на полотні – унікальна особистість, а їхня група на тлі суворого пейзажу нагадує процесію з “Божественної комедії” Данте. Картина викликала суперечки: Академія критикувала її за “грубість”, але прихильники реалізму сприйняли її захоплено.
Подорож Європою та вплив імпресіонізму
У 1873 році Ілля Рєпін відправився до Європи, де провів кілька років, вивчаючи мистецтво в Італії та Франції. У Парижі він познайомився з роботами Едуарда Мане, чий стиль вплинув на його картину “Паризьке кафе” (1875), що була виконана великими мазками зі спрощеним фоном. Однак імпресіонізм Рєпін не сприйняв повністю, вважаючи його занадто легким. Він захоплювався класиками – Мікеланджело, Рембрандтом та Веласкесом, хоча Рафаель його не вразив. У Європі Рєпін зміцнив своє бажання створювати мистецтво, пов’язане з російським життям, та повернувся до Росії з новими ідеями.
Розквіт творчості: 1880-ті роки
1880-ті роки стали вершиною творчості Іллі Рєпіна. У цей час він оселився у Москві, приєднався до Товариства пересувних художніх виставок та створив цілу низку творів, які закріпили за ним репутацію провідного майстра російського реалізму. Його картини вирізнялися поєднанням психологічної глибини, соціальної гостроти та найвищої майстерності. Одним з головних полотен цього періоду став “Хресний хід у Курській губернії” (1880–1883).
Рєпін спирався на власні спостереження за народними процесіями у Чугуєві та Курську, і в результаті побутовий жанр досяг у нього небаченої сили та виразності. Картина показує не тільки сам релігійний обряд, а й всю складну соціальну картину Російської імперії кінця XIX століття. В одному натовпі сусідять священники, чиновники, багаті городяни та бідні селяни. Контраст між ними підкреслює нерівність та внутрішній розлад суспільства. Не менш дивовижна робота Рєпіна – “Іван Грозний та його син Іван 16 листопада 1581 року” (1885). На полотні цар у пориві люті смертельно ранить свого сина та одразу усвідомлює скоєне.
Художник показав всю глибину жаху та каяття на обличчі Івана Грозного та страждання в образі царевича. Картина справила сильне враження на сучасників та викликала запеклі суперечки: дехто дорікав художнику у спотворенні історії, а інші ж бачили в ній пророцтво та навіть прокляття. Але як би не сперечалися критики, картина увійшла в історію як одне з найсильніших творів російського живопису. І, нарешті, монументальне полотно “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1880–1891) – це справжній гімн волелюбності та козацькій відвазі.
Рєпін працював над картиною понад десяти років. Разом з учнем Валентином Сєровим він їздив по Запоріжжю, вивчав костюми, зброю, побут козаків та збирав етнографічні матеріали. Образи героїв художник писав з реальних людей: писар написаний з історика Дмитра Яворницького, а отаман Сірко – з журналіста Володимира Гіляровського. Ілля Юхимович був ще й видатним портретистом: він створив образи Льва Толстого, Павла Третьякова, Модеста Мусоргського та інших діячів культури. Його портрети вирізнялися психологічною глибиною та точністю. Водночас він писав картини на соціальні теми, наприклад, “Не чекали” (1884) та “Арешт пропагандиста” (1880–1892), які відображали революційні настрої та трагедії епохи.
Педагогічна діяльність та “Пенати”
З 1894 по 1907 рік Ілля Рєпін викладав в Академії мистецтв, став професором та ректором (1898–1899). Серед його учнів були Валентин Сєров, Борис Кустодієв, Костянтин Сомов, Ісаак Бродський – люди, які змінили російське мистецтво XX століття. У 1900 році Рєпін оселився у садибі “Пенати” у Куоккалі, що була куплена для його другої дружини, письменниці Наталії Нордман-Северової. Там він мешкав до кінця своїх днів, влаштовуючи знамениті “середи”, на які приїжджали Максим Горький, Сергій Єсенін, Корній Чуковський та інші.
У Куоккалі Рєпін почав писати мемуари, які склали основу його збірки нарисів “Далеке близьке”, що була підготовлена до друку ще у 1915 році, але опублікована лише у 1937 році. За словами редактора та укладача цієї книги Корнія Чуковського, головними особливостями мемуарних записок Іллі Юхимовича є белетристичність та “драматизація подій”.
Пізні роки та еміграція
Після 1918 року, коли Фінляндія стала незалежною, Рєпін опинився у вимушеній еміграції, оскільки Куоккала залишилася за кордоном. Він відмовлявся повертатися до Радянської Росії попри бідність та вмовляння друзів. У 1920-ті роки Рєпін зблизився з фінськими колегами, робив пожертви місцевим театрам та подарував велику колекцію картин Гельсінгфорському музею. В останні роки він продовжував працювати, навіть коли через хворобу правої руки був змушений писати лівою. Помер Ілля Рєпін у 1930 році в “Пенатах”, там і був похований.
Спадщина та вплив на мистецтво
Ілля Рєпін залишив незгладимий слід у російському та світовому мистецтві. Його роботи зберігаються у Третьяковській галереї, Російському музеї, Харківському художньому музеї та інших великих колекціях. Рєпін вмів поєднувати соціальну гостроту з красою, створюючи картини, які хвилюють поціновувачів живопису і сьогодні.
Ілля Рєпін – це не просто художник, а символ епохи, людина, яка через свої картини розповіла про душу народу, його страждання, радості та історію. Його роботи – це міст між минулим та сьогоденням, між мистецтвом та життям.
Список використаних джерел інформації: