Клавдія Іванівна Шульженко (24 березня 1906, Харків – 17 червня 1984, Москва) – видатна радянська естрадна співачка та актриса, чиє ім’я стало символом епохи. Її голос, що був наповнений теплотою та щирістю, звучав у серцях мільйонів людей, даруючи надію у роки Другої світової війни та надихаючи у мирні часи. Вона залишила незабутній слід в історії радянської культури та підкорила серця мільйонів глядачів. Далі на kharkovskiye.info.
Ранні роки та перші кроки у мистецтві
Клавдія Шульженко народилася 24 березня (11 березня за старим стилем) 1906 року у Харкові у родині бухгалтера Головного управління Південно-Західної залізниці Івана Івановича Шульженка. Її батько у вільний час захоплювався музикою, грав на духових інструментах в аматорському оркестрі та виконував українські народні пісні.
Але Клавдія мріяла про сцену та хотіла стати драматичною актрисою театру, її надихали кіно та постановки Харківського драматичного театру, яким керував відомий режисер Микола Синельников. Ще під час навчання у гімназії Клавдія Шульженко брала участь в аматорських виставах, а з кінця 1910-х років вона почала виконувати народні пісні. Її талант помітив батько та наполіг на професійних уроках співу. Клавдія займалася у професора Харківської консерваторії Микити Чемизова, який високо оцінив її природний голос, зазначивши, що він практично не потребує постановки, а вимагає лише розвитку. Крім того, Шульженко брала уроки танцю у балетній школі Наталії Тальорі, і це допомогло їй освоїти сценічний рух. У 1923 році Клавдія Шульженко разом з подругою Мілею Камінською прийшла на прослуховування до Миколи Синельникова у Харківський драматичний театр. Юні дівчата заявили, що вміють “все”, і Клавдія виконала кілька музичних номерів. Її акомпаніатором був тоді ще невідомий композитор Ісаак Дунаєвський. Синельников був вражений талантом юної Клавдії та прийняв дівчину до трупи театру. Однією з перших її ролей була Настасія Пилипівна у виставі “Ідіот” за романом Федора Достоєвського. У тому ж році Шульженко дебютувала на сцені театру як співачка — виконала романс “Зірки на небі” у виставі “Страта”.
Початок музичної кар’єри
У 1925 році Клавдія Шульженко перейшла до трупи Червонозаводського драматичного театру Харкова, але продовжувала поєднувати акторську гру зі співом. У її репертуарі були романси та народні пісні, які вона виконувала у клубах та на інших майданчиках після вистав у театрі. День співачки був розписаний по хвилинах: вранці – репетиції у театрі, вдень заняття у консерваторії та уроки танцю, ввечері – виступи.
Саме Синельников відіграв важливу роль у становленні Клавдії Шульженко як співачки, навчивши її проникливому та душевному виконанню.
Наприкінці 1920-х років Клавдія почала виступати з джазовими та естрадними оркестрами, що стало поворотним моментом в її кар’єрі. А у 1928 році Шульженко переїхала до Ленінграда, де приєдналася до Лендержестради (1929–1943). Її виразне сопрано та вміння передавати емоції через пісню швидко зробили Клавдію улюбленицею публіки. У 1939 році Шульженко перемогла на першому всесоюзному конкурсі естрадних виконавців, що закріпило її статус однієї з провідних співачок Радянського Союзу, а пісня Себастьяна Ірадьєра “La Paloma” в її виконанні стала справжнім хітом. У січні 1940 року у Ленінграді був заснований джаз-оркестр під керівництвом Клавдії Шульженко та її чоловіка Володимира Кораллі. Колектив швидко набув популярності завдяки яскравим виступам та театралізованим програмам.
Друга світова війна та “Синя хустинка”
З початком Другої світової війни у 1941 році життя Клавдії Шульженко різко змінилося. У той момент вона перебувала на гастролях в Єревані разом з чоловіком Володимиром Кораллі та їх джазовим оркестром. За лічені дні вони повернулися до Ленінграда, а їхній оркестр був перетворений на фронтовий джаз-ансамбль Ленінградського військового округу та набув статус фронтової бригади. Шульженко та Кораллі разом з оркестром виступали перед солдатами на передовій, у шпиталях та у блокадному Ленінграді. За роки війни вони дали понад 500 концертів, а два музиканти оркестру загинули від виснаження у Ленінграді під час блокади.
Особливу популярність Шульженко набула після виконання “Синьої хустинки”. Спочатку пісня прозвучала ще до війни, а потім текст адаптували, і “Синя хустинка” у виконанні Клавдії Шульженко стала гімном надії та любові для солдатів та тилу. Іншою знаковою піснею тих років стала “Давай запалимо”, яку написав для Шульженко поет Михайло Максимов у 1942 році. Ця пісня, як і “Синя хустинка”, стала улюбленою мільйонами людей та увійшла до золотого фонду радянської естради. Клавдія Іванівна співала у найважчих умовах, часто – під обстрілами, але своїми піснями вселяла у людей надію та віру у перемогу. За свою фронтову діяльність співачка була нагороджена медаллю “За оборону Ленінграда” (1942) та орденом Червоної Зірки (1945).
Післявоєнна кар’єра та визнання
Після закінчення війни Клавдія Шульженко продовжила активну творчу діяльність. Вона працювала у Всеросійському гастрольно-концертному об’єднанні та Москонцерті з 1943 по 1984 рік, постійно виступала по всій країні та за її межами. У її репертуарі було понад 250 пісень – від романсів та народних мелодій до естрадних шлягерів.
Шульженко співала про кохання, дружбу та повсякденне життя, уникаючи яскраво вираженої агітаційної тематики, завдяки чому її творчість залишалася близькою та зрозумілою найширшій аудиторії. Співачка вміла поєднувати емоційну глибину виконання з легкістю та гумором, що робило її концерти живими та незабутніми. У 1962 році Шульженко здобула звання Народної артистки РРФСР, а у 1971 році – Народної артистки СРСР. У 1976 році вона була нагороджена орденом Леніна, а її ювілейний концерт у Колонній залі Будинку Спілок став значущою подією в культурному житті країни. У пізні роки Шульженко скоротила сольні виступи, але продовжувала брати участь у збірних концертах та записувала пісні на студії “Мелодія”. Однією з останніх стала пісня “Вальс про вальс” Едуарда Колмановського на вірші Євгена Євтушенка, яку композитор назвав “шульженківською”.
Особисте життя
Клавдія Шульженко була одружена з Володимиром Кораллі, з яким вони разом виступали під час війни. У пари народився син Ігор Кемпер, але їх шлюб закінчився розлученням. Пізніше Шульженко перебувала у цивільному шлюбі з оператором Георгієм Єпіфановим. Кохання відігравало важливу роль в її житті та творчості, а багато пісень Клавдії Іванівни були присвячені саме цьому почуттю. Шульженко також дружила з відомими діячами культури, такими як Ісаак Дунаєвський, Аркадій Райкін, Анатолій Папанов та Алла Пугачова. Її називали “радянською Едіт Піаф” за емоційність та проникливість виконання.
Останні роки та спадщина
Останні роки життя Клавдія Шульженко провела у Москві та продовжувала активно брати участь у культурному житті попри погіршення здоров’я. Вона померла 17 червня 1984 року у віці 78 років. Клавдія Іванівна залишила величезну спадщину.
Багато її пісень, такі як “Синя хустинка” та “Давай запалимо”, стали символами епохи, її чарівний голос лунав у кожному будинку, а концерти Шульженко збирали повні зали. Вона надихала не тільки слухачів, але й багатьох артистів. Клавдію Іванівну називали зіркою мирного та воєнного часу, а її внесок у радянську культуру залишається неоціненним.
Клавдія Шульженко – це не тільки голос епохи, але й приклад стійкості, таланту та відданості мистецтву. Її пісні, наповнені щирістю та теплом, продовжують знаходити відгук у серцях людей. Вона співала про кохання та життя, про війну та мир та залишалася вірною своєму покликанню до останніх днів. Її творчість – це невидимий зв’язок між поколіннями, який нагадує про силу музики та людського духу.
Список використаних джерел інформації: